Не падаль, а воїни

Каліда на хвилину затрималася перед трьома добровольцями, чекаючи на Рагнара. Двоє чоловіків і молода жінка дивилися на неї спідлоба, з недовірою і рішучістю людей, які більше не можуть бездіяти, але сумніваються у вибраному шляху. Вони пішли за надією, яку побачили в її силі, і за вірою в Рагнара. Попереду було завдання навчити їх іти за своїм командиром, ставши частиною загону. Обрана повернулася до настилу, де все ще стояли ватажки.
— Поверни нам зброю і посох магу, Торвальде, — холодно кинула вона і додала, помітивши, що він вагається: — Чи страх перед нами пересилює бажання звільнити своїх братів із полону?
Обличчя ватажка спотворила зла гримаса. Він уже відкрив був рота, але Хедрік підняв руку, і слова застрягли у Торвальда в глотці.
— Це чесне випробування, Обрана, — промовив старий. — Ти будеш битися так, як звикла, щоб показати нам усе, на що здатна. І нехай Предки вирішать: забрати твою душу чи визнати твою перемогу.
— Чудово.
Каліда кивнула з таким виглядом, ніби зараз за її спиною стояв елітний кінний загін напівкровок із досвідченим бригадиром, а не п’ятеро лісових воїнів і спалюваний чужорідною енергією маг. Цей буденний жест збив пиху з промов старого ватажка і додав тривоги Сігрід.
— Обговоримо штурм у хатині, — вона пробіглася поглядом по обличчях своїх нових союзників. — Тут забагато зайвих вух.
Обрана йшла попереду, не вимагаючи підкорення, — вона робила його неминучим, як людина, що звикла наказувати. Дикі не розходилися. Вони мовчки проводжали їх поглядами, і на суворих, утомлених обличчях Каліда бачила очікування чогось дуже важливого, бажання вірити. Ті, хто зараз шукав її погляду, хотіли бути поруч, так само впевнено карбувати крок по мерзлій, хрусткій стежці, і таких було чимало.
У хатині вже заново розпалили вогнище. У прогрітому повітрі запах вогкості поступився місцем гіркуватому аромату диму, старої шкіри та особливому вовчому духу. На столі чекала мізерна вечеря: смужки в’яленого м’яса, за кольором майже невідрізні від дерева стільниці і, судячи з вигляду, такі ж жорсткі, брудно-сірі перепічки з грубого борошна з домішкою насіння, мочені ягоди в дерев’яній мисці та каламутна, тягуча рідина в глиняному глечику, що за ароматом нагадувала зілля Гракха, якби він додав туди мед. Похідна їжа в сідельних сумках її напівкровок була в рази поживнішою. Наприкінці зими диким у лісі доводилося особливо скрутно. Тим трагічнішою була приречена відвага добровольців і страшнішою — уперта ненависть Торвальда.
Каліда розламала черствий хліб і протягнула одну половину Брану, другу — Рагнару. Вона кинула швидкий погляд на Зорна. Маг притулився спиною до дверей, склавши руки на грудях, і до трапези приєднуватися не поспішав. Відблиск від вогнища завмирав, ледь торкнувшись носків його чобіт, і за цим тремтливим колом світла розповзалася густа, непроникна тінь, яку, здавалося, можна було помацати на дотик. Якби у когось вистачило на це сміливості. У невеликому приміщенні стало зовсім тісно від того, що кремезні перевертні намагалися триматися ближче до столу, боязко косячись на полюс небезпечної могутності, який зачаївся в протилежній частині хатини. Маг явно насолоджувався справленим враженням. На його похмурому обличчі оселився привид іронічної посмішки, що наганяв ще більше жаху в поєднанні з вогняними спалахами в потемнілих очах.
Каліда ледь помітно зітхнула, смиренно приймаючи цей високомірно-магічний апломб як невіддільну частину книжника. Наступний шматок з її рук узяв найстарший оборотень. Його могутня постать домінувала над іншими непорушним бастіоном сили.
— Грам, — буркнув дикий, сідаючи на лаву. Тепер Каліда могла дивитися в його темні, похмурі, як пріле листя, очі, не задираючи голови. Грубий рубець старого шраму перетинав потилицю перевертня, позбавивши його частини вуха.
Молодий, піджарий дикий із рухливим обличчям узяв шматок перепічки і блиснув на Обрану лукавими зеленкуватими іскрами:

— Мабуть, у Цитаделі такого не куштували? — він відкусив хліб і додав, уже жуючи: — Торн, якщо що.
— У казармах солдатів не балують, але в місцевих шинках тобі сподобається, — усміхнулася Обрана.
Дика не чекала своєї черги. Вона по-господарськи розлила напій по кухлях, розламала хліб і протягнула Каліді.
— Лікка, — юний голос звучав дзвінким сріблом лісового струмка, а очі кольору дикого меду дивилися зухвало й беззлобно.
Вона підхопила кухль, перепічку зі шматком солонини і, граціозно обігнувши стіл, сміливо ступила до мага. Зорн підвів брову, на его блідому обличчі мигнуло подивування. Він коротко хитнув головою, і дівчина з легким розчаруванням повернулася до столу. Обрана остаточно утвердилася в думці, що в її розпорядженні опинилися найбезстрашніші та найвідчайдушніші члени вільної зграї.
— Торвальд уже поховав нас. Я не збираюся давати йому привід для радощів, — почала Каліда, присідаючи на край столу. Перевертні опинилися між двох полюсів: з одного боку Каліда і палаюче вогнище за її спиною, з іншого — Зорн із його пітьмою, що поглинала світло. — Розкажіть про цей ельфійський форпост.
— Він із минулої весни більмом муляє око на західній окраїні болота. Так глибоко в ліс ельфи ще ніколи не заходили, а тепер буквально стоять на порозі Гнилої Гаті, — похмуро відповів Рагнар. — Вони випалили дерева, непомітно не підійти. Звели стіни й наклали захисні чари. У нас немає зброї проти них. — Ватажок запекло стиснув у руці глиняний кухль. — Світлі обнагліли від безкарності настільки, що тримають лише невеликий гарнізон і не стали будувати фортецю всередині. Тільки казарми, стайня, склад і будинок коменданта.
— Значить, єдине, що вас стримує, — це їхня магія? — Каліда зустрілася з нудьгуючим поглядом мага. Зорн ухмільнувся, і в його очах блиснула жага хижака. — Вважайте, що це більше не проблема.
— Тоді проблемою перестануть бути і самі ельфи, — підхопив Рагнар. — Грам і Бран — найкращі загонщики Гаті. Вони перекусять Світлим жили раніше, ніж ті подумають тікати.
Грам коротко кивнув, випробовуючи Каліду поглядом:
— Ці тварюки заборгували мені життя моїх дітей, Обрана, — голос перевертня звучав здавлено від ледь стримуваної задавненої ненависті. — Якщо ти даси мені добратися до їхніх горлянок, я піду з тобою до кінця.
— Ти сп’янієш від їхньої крові ще до світанку, Граме, — пообіцяла вона, витримавши важкий погляд дикого.
— Торн і Лікка, — продовжив Рагнар, — вони знають непрохідну стежку в самій хащі, можна буде підібратися до самої межі випаленого лісу.
— Непрохідну для людей, — подав голос Торн, його очі спалахнули веселим передчуттям. — Ми пройдемо на череві, якщо треба.
При цих словах Зорн закотив очі. Каліда шкірою відчула його огиду від перспективи повзати в мерзлій багнюці.
— А якщо книжник зірветься? — раптом запитала Лікка, кинувши на мага короткий, сповнений боязкої цікавості погляд. — Хельга сказала, в ньому отрута...
Зорн подивився на дику своїм найвиразнішим надмінно-поблажливим поглядом, від якого навіть звиклій до нього Обраній захотілося жбурнути в мага кухлем.
— Ця отрута призначена не вам, дівчинко, — м’яко, майже ласкаво промовив маг. — Ваше завдання — не плутатися під ногами, коли я почну випалювати цю болячку з вашого лісу.
— Зорн — один із найкращих бойових магів Цитаделі. Він уміє використовувати як зброю навіть ті заклинання, які для цього не призначалися, не кажучи вже про отруту Хельги. Це все, що вам потрібно знати про безпеку.
Маг підкреслено недбало вклонився, а Обрана відсалютувала йому кухлем, забарившись лише на мить, щоб оцінити, чи влучить цей снаряд у самовдоволену фізіономію Зорна, чи він спопелить його на льоту, але потім воліла зробити великий ковток. Маг задоволено вискалився.
Ця німа сцена відбилася замішанням на обличчях диких, і тільки Бран похитав головою, почуваючись єдиним дорослим у їхній трійці. Каліда з Зорном і справді не виглядали як люди, що йдуть на безнадійний штурм. Їхня холоднокровна самовпевненість і цинічна насмішка над смертельною небезпекою чудово послабили напругу в хатині, змусивши перевертнів ніяковіти через власний страх.