Урок безодні

Просякнута вологою туману пов’язка врізалася в перенісся, не просто відсікаючи зір — вона назавжди відрізала Каліду й Зорна від світу Цитаделі, остаточно позбавляючи їх статусу недоторканних. Звичайні смертні, змушені довіряти свої життя тим, хто з радістю втопить їх, щойно випаде слушна нагода.
Не маючи можливості бачити світ, Обрана опинилася оповита липким саваном звуків та запахів. Хлюпання твані під настилом Гаті, хрускіт паморозі на колодах, моторошний, немов тріск кісток, що ламаються; важке дихання дозорних і нервовий вдих Зорна, коли Бран вчергове втримав його від падіння. Та найгіршою була майже відчутна на дотик ненависть Торвальда, який не вів, а тягнув її вперед, жорстко, до болю стискаючи передпліччя. Він виміщав на ній кожен крик, кожну краплю крові, пролиту його людьми через безжальний розрахунок Старійшин.
Дикий то змушував її балансувати на краю, даючи відчути, як просідають колоди і ноги заливає крижана вода, то різко смикав Обрану на себе — і тоді вона привалювалася до нього, захлинаючись від застарілого запаху звіра та його злого торжества. Бран заричав і зробив крок до них:
— Легше, Торвальде!
— Якщо вона така ніжна, то їй не місце в Гаті! — відрізав перевертень.
— Не треба, Бране, — видихнула Каліда. — Нехай покаже мені все, що хоче.
У виправданнях не було сенсу. Вона могла б сказати, що сперечалася зі Старійшинами до хрипоти, що Немир зневажав її за симпатію до дикунів. Але слова були безсилі проти озлобленості Торвальда. Для нього вона залишалася обличчям тієї влади, що мовчки дивилася, як його світ помирає, перетворюючись на обвуглені трупи на багаттях Інквізиції. На відміну від неї, Бран усе ще вірив у слова і в те, що вчинки можуть спокутувати провину минулого.
— Обрана врятувала мені життя в прикордонні Цитаделі, коли я потрапив у ельфійські тенета, — кинув перевертень у спину перевертня. — Подивися на її руки: шрами — доказ того, що вона сама ледь не залишилася в тій пастці назавжди.
Рука дикого здригнулася, він трохи завагався перед наступним кроком, але лише для того, щоб із новою силою штовхнути Каліду вперед. Серце завмерло від чергового кроку в нікуди, а потім зірвалося в нерівний ритм, коли Торвальд дозволив їй упасти на одне коліно й вдихнути сморід болота. Він рвонув її назад так різко, що плечовий суглоб болісно клацнув. Непокірна темрява, яку насилу вдалося приборкати вночі, зараз гарячково билася всередині, вторуючи пульсу й підживлюючись люттю перевертня. Каліда вже не знала, яку битву боїться програти більше: зірватися в трясовину чи не стримати наростаючий гнів.
— Дуже зворушливо. Чому ж вона не померла? — отруйно поцікавився Торвальд.
— Тому що бойовий маг у загоні не для краси, — парирував Зорн. — Якщо ти перестанеш, нарешті, триматися за саван небіжчиків і подумаєш про живих, то зрозумієш, що ця сила тепер може захистити і твоїх людей.
— Виходить, вона нічим не ризикувала, — задоволено кивнув перевертень. — Книжник може витягнути свою господиню з будь-якої халепи. Тоді чому добра пані не проявила милосердя, коли інквізитори Братства палили наші домівки у Вієнському лісі? Замість цього вона впивалася солодким вином Цитаделі.
Торвальд нахилився до самого вуха Каліди. Вологі, гарячі губи торкалися шкіри, змушуючи здригнутися від огиди, але дикий не дозволив їй відсторонитися.
— Крики наших матерів не псували тобі апетит?
— Рішення приймають Старійшини, — заступився Бран.
— Щоб урятувати тебе, їй дозвіл не знадобився! — відрізав Торвальд. — Тому що Обрана отримала вірного пса, який готовий піти проти зграї заради неї, а не цілий виводок непотрібних жінок і дітей. У чому не відмовиш цьому виродку Старійшин, мій дурний брате, то це в чесності. Ні каяття, ні вибачень, ні сумнівів — лише бажання отримати наших воїнів, які вмиратимуть за наказом, як ці ланцюгові пси, пещені напівкровки з загону.
Він зупинився і, схопивши Каліду за плечі, різко повернув до себе.
— Я бачу тебе наскрізь, розбещена лялько Цитаделі. — Торвальд гаряче дихав їй в обличчя, і кожне слово звучало вироком. — Твої обіцянки порожні, як ця трясовина під настилом. Вам давно пора стати одним цілим.
Торвальд несподівано штовхнув її вперед, і наступної миті його хватка зникла.
— Ой, — фальшиво сплеснув руками перевертень. — Не втримав.
Світ завалився. Бран рвонувся до краю миттєво, ледь не збивши Зорна з вузького настилу, але його перехопили. Четверо дозорних злагоджено навалилися зі спини, вбиваючи його плечима в слизькі колоди. Маг похитнувся, ледь утримавшись на ногах, зірвав із очей пов’язку й завмер, дивлячись на кола, що розходилися по чорній воді. Він відчував шкірою, як наростає стихійна сила.
— Не смикайся, Бране! — рикнув один із тих, хто не давав йому піднятися. — Це не твій клопіт. Предки самі вирішать, приймати жертву чи ні.
Бран не кричав. Він мовчки, з хрипким видихом намагався струсити з себе дозорних, напружуючи м’язи так, що на шиї здулися вени. Колоди під ним стогнали й просідали, поки він підминав під себе супротивників, прагнучи дотягнутися до краю, але його давили до землі масою, не даючи зробити останній ривок.
У цей момент застигла, масляниста безодня Гнилої Гаті зімкнулася над Калідою. Вона навіть не встигла закричати. Важке, в’язке місиво з гнилого листя та трупної отрути хлинуло в рот, забиваючи ніздрі. Крижаний холод миттєво паралізував дихання, а бездонна трясовина, здавалося, тільки й чекала, щоб затягнути її у своє одвічне безмовство. Насочений вологою одяг, обладунки — усе стало свинцевим вантажем, що тягнув на дно.
Жах. Первісний страх смерті, що позбавляє розуму, заповнив свідомість. Вона борсалася, безпорадно перебираючи ногами в порожнечі, а Гать лише щільніше обіймала, тягнучи у вічність.
І тоді це сталося.
Не як наказ Обраної, а як відповідь на волання пораненого звіра всередині неї. Пульсуюча в грудях імла вибухнула нестримною, відчайдушною силою. Вона втілилася в древню магію тролів, змішану з інстинктом самозбереження, і рвонула назовні без слів і формул. Каліда не підпорядковувала безодню — вона волала до неї.
Гать відгукнулася.
Глухе, утробне зітхання прокотилося під шаром твані, змусивши вікові мертві дерева здригнутися. Поверхня води вкрилася ряжами. Одночасно мерзла каша, яка щойно була могилою Каліди, почала змінюватися. Вона ущільнилася, затверділа, перетворюючись на надійну опору. Трясовина слухняно підтримувала її і м’яко виштовхувала назовні. Каліда, судомно відпльовуючись від прогнілої води, вибралася на колоди й зірвала пов’язку.
Розкисла прірва завмерла, покірно стихнувши під натиском цієї нелюдської сили. Обрану тіпало від магічного шторму, що вирував у венах. Перевертні застигли, в забобонному жаху дивлячись на те, як Гать — їхній єдиний захисник — безмовно схилилася перед приреченою. Торвальд стояв нерухомо, не в силах підняти арбалет. Він бачив перед собою саму суть болота, що знайшла плоть.
— Ти ж... перевертень, — розгублено прошепотів він, і в його голосі ненависть уперше поступилася місцем первісному страху.
Каліда повільно повернула голову. Сіре від бруду обличчя, з якого дивилися дві чорні безжальні ополонки. Її голос звучав густо, ввібравши в себе вібрацію трясовини:
— Я буду тим, ким захочу. — Слова, хрипкі від мулу, що забив горло, тривожним відлунням відбилися в головах свідків. — Зараз я хочу бути шансом для диких не стати кормом для вороння на багаттях Інквізиторів.
Каліда повільно підійшла до Торвальда. Той заціпенів. Обрана взяла його за грудки і з ледачою, жорстокою ретельністю витерла бруд із рукавичок об його куртку.
— Ви можете позбутися цієї гнилі назавжди, якщо не змусите мене передумати, — відкарбувала вона. — Ми вже достатньо вас розважили. Далі підемо без пов’язок.
Торвальд відступив. Його лють не зникла, але тепер вона була замішана на страху.
Зорн опинився поруч із Калідою першим. Він спритно підхопив її за плечі, накидаючи сухий плащ.
— Ти позбавляєш мене хліба, люба! — напівголосно пробурчав маг, але в його очах читалася тривога. — З цієї селючні вистачило б і моїх фокусів, не варто було заради цього будити забутих демонів.
Він присунувся ближче, владно вбиваючи слова в її затуманену свідомість:
— Досить! Чим більше береш — тим страшніший відкат. У тебе зараз іскри в крові так конфліктують, що в мене зуби зводить. Якщо не закриєш цей фонтан, ти просто вибухнеш. Прокляття, дихай, Калідо. Дихай як людина!