Гра Обраних: Кров і Камінь

Решта ночі минула в шаленому галопі. Очі перевертнів-напівкровок не поступалися вовчим і не боялися мороку: він був надійним захисником, а віковий ліс — добрим покровителем. Свіжий сніг заглушав тупіт копит, злітаючи над дорогою іскристим пилом. Крижаний вітер обпікав обличчя, але Каліда лише вище підняла комір куртки і знову пришпорила коня, відчуваючи особливе, ні з чим не зрівнянне піднесення.

Якщо раніше її цілеспрямованість і рішучість були подібні до випущеної з лука стріли й підвладні чужій волі, то зараз вона сама була тією силою, що приймає рішення. Їй не потрібно було бачити дорогу, вона відчувала її як продовження себе. Так втілюється в життя заклинання, яке довго й ретельно спліталося у свідомості в химерний візерунок, і ось, нарешті вимовлене, не залишало сумнівів у результаті.

У цю мить вона гостро відчувала все як єдине ціле: масив зимового лісу, що зачаївся в ночі, монолітну згуртованість загону, жар від розпашілих тіл тварин і звичну зосередженість вершників. Биття їхніх сердець, глухий дріб копит, хрипке дихання коней, бурчання замерзлого лісу злилися в єдину мелодію — усе було зрозумілим і передбачуваним. Тому не стало несподіванкою чітке усвідомлення загрози за спиною: відгомін безсилої люті хижака, що впустив здобич. Каліда поглянула на Зорна, і той коротко кивнув: так, Старійшини знайшли Неміра. Почалося. Далі потрібно було діяти максимально приховано.

Щойно небо в розривах між кронами почало світлішати, загін звернув з дороги і заглибився в ліс. Далі шлях пролягав через відкриту місцевість, і перетинати її вдень було занадто небезпечно. Привал влаштували в глибокій хащі. Маг приховав їхні сліди, і загін отримав перепочинок до темряви.

Каліда опустилася на стовбур поваленого дерева, спостерігаючи за тим, як Гракх віддає накази солдатам. Жодного зайвого руху чи слова; не лише бої чи марш-кидок, навіть відпочинок підкорявся дисципліні. Воля на варті інстинктів і відсутність непередбачуваної дикості — ось що відрізняло її напівкровок від істинних перевертнів, таких як Бран.

Він обернувся, відчув погляд Каліди і, сприйнявши його за запрошення, підійшов майже впритул. Каліда шкірою відчула розкуту впевненість природженого хижака в його рухах. Безпосередність у почуттях і діях іноді потребує обмежень. Обрана в ній не терпіла співчуття, вона приймала лише відданість і чесну службу; а жінка не бажала потрапити в нову залежність, нехай навіть від найщиріших почуттів.

— Коли ти востаннє спала? Тобі треба відпочити, Калідо, — м'яко сказав Бран і простягнув руку, бажаючи поправити капюшон її плаща.

Вона ледь відсторонилася, і цей рух був майже невловимим, більше сказав погляд. Пальці Брана завмерли за дюйм від неї, але зараз він із таким самим успіхом міг намагатися торкнутися холодного зимового сонця. Бран повільно опустив руку. В його жовтих очах на мить промайнула образа, що одразу змінилася розумінням. Він відчув у ній більше, ніж Каліда хотіла показати, і відступив, але тільки на час.

— Сон не допоможе мені підготуватися до зустрічі з Дреганом, — рівним голосом відповіла вона, не відводячи погляду. — Йди перевір пости, Бране. Гракх досвідчений, але зайва пара вух нам не завадить.

Перевертень кивнув і безшумно розчинився в підліску.

— Ох, як жорстоко, — пролунав за спиною вкрадливий голос Зорна. — Наш приятель лише хотів переконатися, що його пані не знепритомніє від виснаження, а ти вдарила його навідліг, навіть не торкнувшись.

— Він дикий, Зорне, і не визнає над собою господарів, а мені не потрібні розрадники, — Каліда обернулася до нього, подумки радіючи, що їхній загін не такий вже й великий і навряд чи хтось ще наважиться її потурбувати. — Ти хочеш продовжити нашу суперечку про поїздку до Лорда Троля?

— О ні, люба, а то ти й мене в дозор відправиш. Я хочу дати тобі козир у розмові з Дреганом. Ти, звісно, йому довіряєш, але коли є таємна зброя, слова звучать вагоміше.

Маг нахилився, підняв перший-ліпший камінь, обтрусив від снігу й простягнув їй. Каліда здивовано подивилася на Зорна, але прийняла «козир».

— Що, ніяких артефактів чи хитромудрих заклинань не передбачається? Простий камінь?

Зорн усівся поруч із нею так близько, що їхні плечі зіткнулися, і тихо засміявся. В його очах запалав недобрий, фанатичний вогник дослідника — Каліді доводилося спостерігати такий у погляді Старійшини.

— Ох, Калідо, дешеві магічні фокуси — це саме те, що так люблять члени Малої Ради. Одного разу це їх занапастить. Немір же звернувся до первісної, давньої магії стихій.

— Цікаво, що загинув саме він, а не Старійшини, — вона задумливо стирала з каменя землю, проводячи пальцями по ламаних лініях на його поверхні. — Поки що звучить не дуже обнадійливо.

— Немір закінчив життя з перерізаним горлом тому, що продовжував бачити в тобі лише магічну зброю — ще один дивний артефакт, — маг несподівано втратив усю свою іронічність. — Так само закінчать і решта Старійшин.

— А що в мені бачиш ти? — Каліда підняла голову і зустрілася поглядом із почорнілими очима мага.

— Я тобі покажу.

Він поклав свої руки поверх її долонь, тепер вони тримали камінь разом. Уламок породи почав повільно наливатися дивною, пульсуючою вагою, одночасно здригнулася і прийшла в рух сила всередині неї. Каліда скоріше відчула, ніж почула ледь невловимий гул, що нагадував відлуння далекого обвалу.