Між честю та блефом

Ніч у лісі була густою, наче дьоготь. Важкі лапи ялин змикалися над головами, перетворюючи дорогу на нескінченний тунель, де єдиним орієнтиром був хрипкий видих коней та тьмяний відблиск снігу. Завірюха майже вщухла, залишивши по собі проникливий, дзвінкий холод.

Зорн наздогнав їх біля поваленого дуба, виринувши з темряви так раптово, що коні Брана та Каліди, які йшли попереду, злякано сахнулися в боки. Бран зреагував миттєво: смикнув поводи, розвертаючи свого жеребця впоперек стежки й перекриваючи собою Каліду. Позаду почувся сухий брязкіт арбалетів — солдати Гракха зреагували на тінь раніше, ніж встигли розгледіти гостя. Маг лише недбало махнув рукою, осаджуючи коня.

— Тихше, дикуне. Свої, — кинув він, поправляючи дорожню сумку, в якій приховував украдені скарби Неміра. — Цитадель поки що спить. Але це ненадовго. Куди тримаємо шлях?

— До Лорда Троля, — коротко відповіла Каліда. — Дреган — єдиний, кому байдуже до інтриг. Він далекий від амбіцій Кантіса, нав'язливих ревнощів Баріти чи непогрішності Вестрана. У нього вистачало сміливості сперечатися зі Старійшинами, заступаючись за мене, і порядки Цитаделі його далеко не в усьому влаштовують.

Гракх, що сидів у сідлі важко й прямо, коротко кивнув. Для нього вірність старого вояки вартувала сотні магічних інтриг. Солдати тим часом почали безшумно зосереджуватися по боках, займаючи позиції в тінях дерев.

— Ох, не довіряю я чесним людям, а не-людям — ще менше, — скептично протягнув маг. — Ти вчасно згадала про нашого рафінованого кровопивцю. Викладай карти на стіл, Калідо, він же пропонував тобі союз тієї ночі?

— Припустимо, — їй була огидною навіть думка про зустріч із Кантісом. — Але розклад сил змінився. Тепер я не посланниця Цитаделі з усією її міццю за спиною, а втікачка та вбивця Старійшини. Я прийду як прохачка, Зорне. Хто знає, які умови висуне Лорд Вампір?

— Він гравець і естет, що обожнює колекціонувати чужі емоції. Це робить його хоч і слизьким, проте передбачуваним. А монолітна чесність Дрегана може тріснути від ґрунтовного струсу, оголивши гострий відкол, — маг помовчав, даючи можливість Каліді відчути смак сумніву. — Підіграти Кантісу буде простіше. Всього лише доведеться ще раз одягнути сукню ввечері, — усміхнувся Зорн.

— Щоб зняти її опівночі? — Вона з насмішкою подивилася на мага. — Ця гра в «хто кого» може зайти так далеко, що навіть сподобається. Тоді наш союз точно вийде на новий рівень.

Бран, що до цього мовчав, тронув коня, скорочуючи відстань до Зорна так, що їхні коліна майже зіткнулися. Його погляд з-під каптура був прикутий до обличчя мага з якоюсь звіриною уважністю. Зорн проігнорував перевертня. Його голос став тихішим, а інтонація вкрадливою:

— Це ніколи не буде союз на рівних, люба, ні з ким із них. У тебе завжди буде козир у рукаві проти кожного Обраного, тому в цій грі друзів не буде. Твоєю опорою може стати лише той, хто вміє блефувати й бачить карти супротивників через їхнє плече.

Мить вони мовчки дивилися одне одному в очі. Каліда усвідомлювала: так, як колись, уже не буде. Маг більше не її наглядач, але й не друг — він приміряє роль Неміра. Свобода вислизала з її рук. Проте Каліда не збиралася так легко здаватися.

— Домовлятися з Кантісом колись доведеться, але я віддам перевагу зробити це на своїх умовах, маючи надійний тил.

Зорн звів руки до небес:

— Та хто ж передумає стати повноправним господарем своєї сили, всього лише добивши висушену магією мумію?! Навіть ти не стрималася, Калідо!

При цих словах Обрана здригнулася, наче від удару. Кінь під нею затанцював, відчувши сплеск люті. Бран миттєво перехопив поводи її коня, допомагаючи приборкати тварину. Зорн бив прицільно, туди, де ще нила свіжа рана її совісті. Він хотів бачити в ній чудовисько, рівне собі.

— Той, хто має можливість вибору, — холодно відповіла вона. — Після смерті Неміра главою Ради стане Ігніс. А якщо не буде мене, першим серед Обраних стане Кантіс. Йому не потрібно ризикувати. Навпаки, підтвердивши свою лояльність Старійшинам, він отримає повну довіру та владу.

Гракх нарешті подав голос, перериваючи тривалу мовчанку:

— Ми втрачаємо час, командире. Дорога на схід ще не занесена. Якщо рушимо зараз — до світанку вийдемо з-під вітру.

Каліда кивнула, забираючи поводи у Брана.

— Їдемо. До Троля.

Зорн скривив губи в похмурій усмішці й злегка вклонився: "Не кажи потім, що я тебе не попереджав".

Питання для моїх любих читачів.

Ми бачимо два абсолютно різні підходи до захисту Каліди: звірина відданість Брана та холодна стратегія Зорна. Хто з них, на вашу думку, зараз є більш небезпечним для її внутрішнього спокою?

Навіщо Зорн так жорстоко нагадав Каліді про смерть Неміра? Це був спосіб "протверезити" її перед зустріччю з Тролем чи він просто не зміг втриматися від бажання побачити її вразливість?