Кров, гірка, як полин

Із мовчазної темряви дверного прорізу виступив Старійшина Немир.

— Усю правду про силу моєї Обраної знає лише Джерело, Зорне.

Маг здригнувся, і Каліда помітила, як згасла напруга енергії в його руках.

— Чистокровний перевертень, Радник із Великого Кола, невеликий загін напівкровок і клубок стихій у грудях кожного з вас — хотів би я побачити, чим це закінчиться... Відійдіть обоє! Я не заподію шкоди своїй улюбленій головоломці.

Зморшки від усмішки прорізали застигле обличчя Старійшини, і цей оскал обтягнутого шкірою черепа лякав дужче за спалах нестримного гніву. Вони підкорилися знехотя, відступивши лише на кілька кроків, і усмішка Немира перетворилася на скрегітливий смішок. Від цього звуку пересмикнуло так, наче хтось провів металом по склу.

— Напевно, це те, що люди називають «зворушливою турботою». Насправді ж захисту потребуєш не ти, Обрана. Твоєї сили достатньо, щоб почати трапезу з перевертня і закінчити магом. Ти ще вип’єш їх до дна, а вони благатимуть тебе не зупинятися.

Він підійшов до столу і взяв ніж зі звичайною кістяною рукояттю, яким вони щойно різали м'ясо, задумливо покрутив його в руках, розглядаючи з усіх боків.

— Сьогодні в Залі Ради завершився мій експеримент. Ти не просто пройшла випробування Ігніса, ти склала іспит і в нагороду отримаєш свою довгоочікувану свободу.

З ножем у руках Старійшина наблизився до Каліди. Бран глухо загарчав, ступив крок і тут же впав на коліна, задихаючись.

— Похвально, дикуне, але недоречно. Не рухайся — і житимеш. — Немир вдивився в її обличчя: — Думаєш, легко було об'єднати сили, народжені нищити одна одну? Дику лють перевертня, загребущу пристрасть вампіра, незламну стійкість троля, пекучу ненависть дракона, уїдливу хитрість ельфа і нескінченну впертість людини? У мене століття пішли лише на підготовку! А скільки було помилок і невдалих спроб? О, не переймайся!

Він розітнув повітря ножем на рівні горла у відповідь на судомний подих Каліди.

— То були лише чернетки, я давно їх стер. Старійшини... Ці жалюгідні підмайстри! Колись ми вп'ятьох пішли зі світу Світлих задля того, щоб пізнавати магію без нав'язаних нам обмежень, але поступово їхні страхи, сумніви та слабкість звели нові кордони. Я один не відступив! Звісно, їм не дано оцінити досконалість. Їхній убогий розум не в змозі осягнути суть твоєї сили, вона лякає Старійшин, і цей страх штовхає до одного-єдиного рішення: знищити незрозуміле. На Раді Ігніс випустив тебе з лап лише для того, щоб убити таємно, але я цього не допущу.

Кілька митей Немир милувався відблисками полум’я на лезі ножа. Тишу порушувало лише хрипке дихання перевертня.

— Я не божевільний, Калідо. Створюючи таку міць, я мав придумати, як її контролювати і спрямовувати. Я обмежив і захистив тебе своєю волею та кров'ю, щоб ця енергія не випалила тебе зсередини раніше, ніж ти будеш готова її прийняти. Тепер це вантаж, що тягне тебе на дно і робить вразливою для ворогів.

Немир схопив її руку і силоміць вклав ніж.

— Коли ти розчавиш Старійшин і здобудеш повну владу — це буде моя перемога. Коли ж ти згасиш світло Братства — це буде моя помста. Ну ж бо! — він спрямував її руку, приставивши вістря ножа до власних грудей.

Каліда зволікала. Її рука тремтіла, хоча вона забирала життя і раніше. Серце глухими ударами віддавалося у вухах.

— Наостанок... Я хочу відчути, побачити те, чого не зміг розгледіти Ігніс.

Його обличчя з безбарвними, схожими на каламутне скло очима наблизилося, Немир потягнувся руками, бажаючи торкнутися, але Каліда відсахнулася. Необхідність впускати його у свою свідомість викликала в ній тваринний жах і миттєве відторгнення. Тим самим резким жестом, що й Старійшина до цього, Каліда полоснула його по шиї. Немир вхопився за горло. Крізь висохлі жовті пальці сочилася справжня темна кров. Запах його крові, гіркий, як полин, ударив їй у ніздрі, але не викликав того голоду, якого вона боялася. З виразом нескінченного подиву він упав до ніг Обраної.

У цю мить вогонь, що ледь тлів у каміні, повернув собі силу; шумно і жадібно вдихнув повітря Бран, відновлюючи дихання після магічної задухи. Каліда стояла непорушно, прислухаючись до своїх відчуттів. Потім повернула до Зорна розгублене обличчя:

— Я нічого не відчуваю...

Маг підійшов до неї, дуже блідий, судомно стискаючи свій посох.

— Ти ж не очікувала, що зараз небо впаде на землю? — Він забрав у неї ніж і кинув поруч із тілом. — Ти відчуєш усе, що треба, коли знову спробуєш скористатися своєю силою. Думай про важливе: Немир міцно тримав тебе на повідку, а що як те саме Старійшини роблять зі своїми Обраними? Тоді й вони досі живуть упівсили.

Маг опустив очі на те, що залишилося від незламної магії Старійшини.

— Якщо вбити їх усіх, ти отримаєш владу над Обраними? — роздумував він уголос.

— Ти з’їхав з глузду, — рикнув Бран. — Вони не прийдуть самі на заклання і чекати сумирно у своїх покоях не стануть. Нам треба йти. Зараз.

— Ніч стає дедалі дивнішою, тепер я погоджуюся з дикуном. Калідо!

Зорн смикнув її за передпліччя, витрушуючи із заціпеніння.

— Ідіть із Браном у казарми, підніміть загін — тих, хто готовий бути з нами. Я піднімуся в покої Немира і залишу там фантома замість Старійшини. Це дасть нам трохи часу. Потім наздожену вас. Ну ж бо, швидше, я запечатаю твою кімнату.