Тіні Цітаделі

Які б слова Кантіс не готував для зустрічі з ними, цієї миті вони застрягли у вампіра в горлі. Він сидів дуже прямо, застиглий від люті на чомусь схожому чи то на пафосний трон, чи то на химерне крісло. Як завжди — в оточенні килимів, гобеленів та золота.

Не збавляючи кроку, Каліда попрямувала до нього, розкинувши руки, з обличчям лютої вовчиці. Вона обійняла ошелешеного вампіра з вигуком:

— Яка підступність! Мій друже, ти правильно вчинив, показово покаравши винних! — притиснувшись щокою до його щоки, вона шепнула: — Чудовий хід! Старійшини не запідозрять каверзи, поки не стане надто пізно.

Відпустивши онімілого вампіра, вона продовжила:

— Ти напевно вже спрямував погоню по сліду. Я обов'язково пошлю двійку своїх найкращих слідопитів, і не сумнівайся — ельф далеко не втече. Ну, — вона звела долоні перед грудьми з різким оплеском, від якого здригнувся навіть Зорн, що забув і про сміх, і про кашель, — можна вважати, інцидент вичерпано! Я доповім Старійшинам, що ти захопив знатного ельфійського князя, аби роздобути стратегічну інформацію, і негайно підкорився їхньому наказу, але підступна втеча сплутала наші плани. До скорої зустрічі, мій друже.

Таким самим швидким кроком Каліда залишила залу, занурену в гробову тишу.

Зорн і Кантіс мимоволі подивилися один на одного. Лорд Вампір вчепився в підлокітники з такою силою, що дерево під його пальцями тріснуло. Маг поспішив відважити підкреслено ввічливий уклін.

— Вдалого полювання, шляхетний лорде, — попрощався Зорн і поспішив за Калідою на подвір'я замку.

Гулка луна копит по камінню мостової та скрип запірних воріт фортеці залишилися далеко позаду. Загін знову оточували звуки звичайного життя, далекі від похмурих шепотінь тіней у замку Кантіса. Фуркання коней, похрустування снігового насту під копитами та скрип вікових дерев під поривами вітру були безпечнішими й надійнішими за вампірську розкіш. Зорн, що їхав пліч-о-пліч із Калідою, порушив мовчанку першим:

— Тепер я злитиму тебе частіше. У такому стані геніальні думки відвідують тебе охочіше.

Каліда навіть не повернулася в його бік.

— Вже оцінив ризики? Все ще хочеш зробити ставку на мене, а не на Старійшин?

— Так, — зітхнув маг. — Ще трохи тепла? Обіймемося?

— Ти й не відпускав мене, Зорне. Я відчуваю твою присутність постійно, — Каліда, як і раніше, дивилася на дорогу перед собою.

— Думаєш, я тримаю тебе на повідці? — усміхнувся маг. — Повір, я б дуже цього хотів! Але це не я, Калідо. Сила розгорається всередині тебе, її тепло ти плутаєш із моєю присутністю. Насправді я, ельф у підземеллі, ще хтось, хто скоро, я впевнений, прийде, — лише дрова, які доля підкидає в це багаття. Хочеш, я доведу тобі це?

Каліда нарешті повернулася до нього, і Зорн без зусиль прочитав у її очах втому, недовіру та сумніви.

— Ось, — він зняв рукавичку і простягнув руку Каліді. — Візьми мене за руку і порівняй відчуття. Вчора було багато потрясінь, та й сила ледь заворушилася в тобі, але сьогодні ти відчуєш різницю.

Вона перевела погляд на його руку і з гіркотою усвідомила, що хоче цього. Та близькість, що налякала вночі, зараз здавалася бажаною і необхідною, наче еліксир від тяжкої хвороби. Каліда стягнула рукавичку і не просто поклала руку на його долоню, ні — скорившись раптовому імпульсу, її пальці ковзнули вперед і сплелися з пальцями мага у щільний замок.

Відгук прийшов миттєво і став доповненням, а не повторенням того тепла, що оселилося в її грудях. Жарка, майже обпікаюча вени сила мага перетворилася на паливо, від якого її вогник, що тлів усередині, почав стрімко розростатися. Тілом пройшла приємна, бадьора хвиля збудження, щоки палали, і стало по-справжньому душно, попри тріскучий мороз. У цей момент Зорн розтиснув пальці й відпустив її руку. Каліда подивилася на нього і з подивом виявила, що серйозне обличчя мага помітно зблідло, а очі, які невідривно стежили за нею, не змінили свій колір, як це було вночі. Це не було тим глибоким зв'язком розумів із такою цінною підтримкою, не було обміну інформацією — а було чисте насичення енергією.

— Тобі треба звикати не до моєї присутності, а до свого внутрішнього демона, Калідо. До речі, сьогодні він уже не прагнув мене зжерти, а лише трохи відхлебнув із джерела сили. Може, ми з ним ще й подружимося, як думаєш?

Зорн усміхнувся, але виглядало це якось награно, без звичної іронії та самовпевненості.

— Що це, Зорне? — тихо запитала Каліда.

Маг потер обличчя руками і потягнувся, немов бажаючи позбутися залишків заціпеніння.

— Не знаю. Про це треба питати у Старійшин, точніше, в одного з них — Неміра, твого творця. Підозрюю, що в рецепті приготування Каліди було більше ніж два інгредієнти. Якщо так, то він порушив Кодекс, і ти, як результат його злочину, за законом маєш бути знищена. У них, знаєш, була домовленість — нічого один від одного не приховувати.

— Виходить, у мене немає вибору: якщо я не позбудуся Старійшин, то рано чи пізно вони помітять... Вже помітили, що зі мною щось негаразд, раз ти тут.

Маг приклав руку до грудей і вклонився, підтверджуючи її слова.

— У тебе не тільки вибору немає, а й часу не так уже й багато. Якщо ти будеш розумницею і не полізеш на рожен, я виграю ще невелику відстрочку для нас.