18. Вдома

Коли Фейрін отямилася, навколо було темно. Едан зник, залишився лише присмак та тепло його губ і обіймів. Печера теж провалилася кудись. Фейрін не встигла зрозуміти, куди на цей раз перекинула її магія переміщення, де вона опинилася, але знайомі запахи чомусь дали спокій душі. Сил зовсім не лишилося навіть на думки. Дівчина поринула у глибокий сон, який необхідний був їй, щоб набратися сил.

Переміщення у просторі забирали чимало енергії, як виявилося.

Пробудилася вона від звуків, що доносилися ззовні. Вона розкрила очі й не повірила сама собі. Квітчаста стеля, трикутні великі вікна, крізь які пробивалося світло сірого пейзажу та безліч горщиків – її оранжерея!

"Я вдома!"

Вона підскочила з ліжка, всілася на краєчку та погладила рукою подушку — м'яку та затишну, і важку теплу ковдру — її улюблену, яка так швидко і приємно зігрівала. Вона одразу ж відчула ногами холодну підлогу та зраділа. Як же приємно було відчути холод! Коли розігріте тіло, щойно висмикнуте з ліжка, вкривається мурашками, а не потом. Як же вона скучила за цим відчуттям. Фей погладила себе по плечах, трохи зігріваючи шкіру, встала з ліжка та побігла дивитись у вікно, мимохідь торкаючись кожної рослинки, що їй траплялася.

"Мої томатики! Мої лимончесики!" — захоплено шепотіла вона. Без хазяйської руки фрукти та овочі трохи помарніли, але загалом почували себе краще, ніж рослинки, які намагалася вона вирощувати в кліматі Шамсенура. У вікні її зустрів сірий затуманений пейзаж, наче вона була тут завжди й нікуди не від'їжджала, наче усього цього року не було в її житті.

З коридору почувся брязкіт посуду. Служниця принесла чай королеві у спальню, як завжди. У мами був такий ритуал — пити чай щоранку, наводячи бездоганну красу.

Фейрін тієї ж миті закортіло бігти до мами. Серце зіщулилося, забилося сильніше, як це буває перед довгоочікуваною зустріччю. Вона вибігла в коридор та увірвалася у королівську спальню як теплий східний вітер з пустельного королівства.

— Мамо!

Королева Айдарія озирнулася і тієї ж миті впустила чашку чаю. Гучний дзвін вдарив по вухах, тоненькі фарфорові черепки розлетілися на безліч дрібних уламків, калюжа чаю залила підлогу біля її ніг, а сукня вкрилася цятками з напою.

— Гліндоре, Боріасе, мерщій сюди! — заволала королева, не розуміючи, що зараз коїться.

— Мамо, це я, Фей... Я повернулася! — Фейрін схлипнула та кинулася до матері. Та розкинула руки й зустріла обіймами доньку, яку не сподівалася побачити найближчим майбутнім. Глухі ридання виривалися з легенів.

— Що трапилося? — у кімнату увірвався король з охоронцями. За ним заскочив і Боріас. Обидва застигли на порозі. Фей обернулася, вся в сльозах. Королева випустила її з міцних обіймів та витерла патьоки сліз з обличчя. Лице Гліндора перекосилося від хвилювання. Радість і смуток були на ньому викарбувані. Король схопився за серце.

— Доню, невже це ти?

Батько став непритомніти, Боріас вчасно підхопив його під руку та відвів до диванчика. Фей кинулась до батька.

— Це я, тату! Не хвилюйся так! Все добре.

Вона впала на коліна та схопила батька за ноги, ридаючи. Той нахилився та тремтячими руками обхопив її за спину, гладив сплутане волосся, не вірячи своєму щастю.

Наплакавшись вдосталь та трохи заспокоївшись, вони перейшли до батькового кабінету, щоб все обговорити. Айдарія ні на мить не хотіла відпускати від себе доньку, тримаючи її за руки, обіймаючи, наче боялась знов її втратити.

Служниця принесла всім чаю та розставила тарілочки з печивом.

— Звідки ти взялася? Як ти тут опинилася? — допитувався король, досі не вірячи своїм очам.

— Це все магія. Шаманка пустельного народу навчила мене деяких штучок, — всміхнулася Фей, вирішивши поки що не вдаватися в деталі свого нового дару. Вона пам'ятала про свою головну мету, тож швидку повернула розмову у потрібне русло.

— Розкажіть краще, як у вас справи? І де Мірана?

Фейрін подивилася на брата, який стояв у кутку кімнати, не бажаючи сідати за стіл перемовин. Він був стриманий, як завжди, але окрім сталевого спокою на його лиці читалася розгубленість.

Він вже відкрив рота, щоб щось сказати, але король випередив його.

— Ох доню… Як би ми знали. Ця мерзота, виявляється, про все знала. Про підступний план цього пройди Кегана! Вона якимось чином сповістила Кегана, що зараз самий час напасти на нас, що ми беззахисні, все спланувала…— Гліндор знову схопився за серце та поспішив ковтнути чаю. — Війська шамсенурців взялися як нізвідки. Вони поставили нам ультиматум: негайно повернути Мірану додому. Я звісно обурився, намагався запитати, хіба не діє вже шлюбний договір, на що їхній глашатай зачитав наказ Кегана, в якому йшлося, що Амедехі буде зруйноване, якщо Мірану негайно не доставлять у Шамсенур цілу й неушкоджену, що йому відомо про знущання чи щось таке... Уявляєш, доню? Вони посміли знайти... придумати такий гидкий привід — наче ми якось образили цю дівчину! Та вона жила з нами під одним дахом, їла з нами, ходила в розкоші, нічого не потребувала.

Гліндор з почервонілим обличчям знову відсьорбнув чаю. Напій виплеснувся назовні, бо руки його трусилися від хвилювання.

— Любий, заспокойся. Ми не знали, що пригріли змію. Перемир'я потрібне було шамсенурцям тільки, щоб позбавитись купола та захопити нас зненацька, — мовила королева.

Фей хотіла заперечити, що перемир'я було необхідне обом сторонам, але зрозуміла, що це марно. У неї зараз інші задачі. Навіть якщо її мати щиро вірить саме у такий хід подій, це  нічого не означає. Вона ніколи особливо не вдавалася в політику та часто повторювала те, що чула від батька чи сина.

— Я звісно пішов за нею, щоб привести до кордонів та зупинити це безумство, але її ніде не було, — продовжив за батька Боріас. 

Він явно хвилювався, намагався підбирати слова: 

— Вона сплела мотузку з простирадел та вилізла через вікно. Це ще раз доводить, що вона знала про наступ та планувала втечу. Схоже, що вона побігла до Болотяного лісу, заблукала там. У нас не було вибору, тож ми сказали, що Мірана не хоче додому. Тим більше, що тебе ми теж не побачили. Наше прохання шамсенурці проігнорували. А потім одразу почалася атака. Добре, що весь цей час я все ж таки всупереч батьковій довірі збирав військо. Мені вдалося навіть роздобути шамсенурської зброї, коли розпочалася торгівля. Тільки це й врятувало нас, чи не так батько?