16. На новому місці

Медея загасила трубку та замовкла. Її довга розповідь давно сягнула за опівніч. Зорі яскраво сяяли на небі. Фейрін задумливо вдивлялася в обрій, де вже скоро жеврітиме сонце, та обдумувала те, що почула.

— А як потомки Доріани дізнавалися про народження Обраної захисниці? 

Стара шанай задумливо вглядалася в дорогу попереду. Бесіда явно втомила її, але дівчина не давала спокою запитаннями.

— Магія завжди відчуває магію. Я одразу побачила її в тобі. Ти теж мала б відчути,  —  без особливого бажання відповіла вона та перемикнулася на тиху бесіду сусідів по візниці.  

Фейрін відчувала, ніби вона стоїть на порозі чогось важливого. Розповідь шанай вразила її, ніби це була розповідь про неї. Вона ніколи не чула про Доріану, ніхто не розповідав її цього і вона не була впевнена, що це взагалі правда, але щось всередині змушувало вірити. Ніби все те, що відбувалося колись, якось стосується її.

— Тобто Пандора мала б точно знати, що народилася Обрана, так виходить?

Медея всміхнулася та нічого не відповіла. А навіщо відповідати на очевидне?

Серце Фей сколихнулося від думки, яка давно зароджувалася в голові. Зараз, ніби іскра, вона спалахнула яскравіше, забравши спокій у її душі. Вона розуміла, що шанай більше нічого не скаже їй. Але саме ця шанай відкрила очі на правду, яку давно приховували від Фейрін — з самого її народження. Яка ж іронія долі, що дізналася вона на чужині те, що так старанно ховали рідні. Тільки чому?

— А ті маги, що не пішли за Доріаною, але були вигнані Едгаром? Що з ними стало?  —  не здавалася дівчина, знов перервавши бесіду своїх сусідів.

— А ти хіба не здогадалася? — підморгнула шанай. Чоловік та жінка, що сиділи поруч переглянулися та дружньо всміхнулися одне одному.

Фей здогадувалася, що стало з ними, але хотіла впевнитися.

— Ви — їхні нащадки?

Медея помовчала трохи та відповіла стверджувальним кивком. Згодом продовжила:

— Пустельний народ вижив мандруючи. Військо Едгара намагалося відловлювати тих магів, що не обрали жодну зі сторін, але пустеля була на стороні тих, хто вміє викликати воду з нічого, — хитро всміхнулася шанай.

Фейрін відповіла стриманою посмішкою. Караван піскубів, повозки, вщент набиті побутовим приладдям та нехитрим скарбом разом із нечисленним плем'ям, повільно йшов пустелею.

Два дні та три ночі мандрував пустельний народ, доки не дістався цілі. Сухі парості дивних дерев зі скрученими колючими вітами стали новим притулком для них. Табір з'явився серед заростей так само швидко, як і зникав з попереднього місця. Діти гралися та бавилися під спорудженими тентами, які на швидку руку зробили батьки за допомогою гілок хилиць. Для піскубів побудували загін,  та стали споруджувати шатри й намети.

Фейрін відчувала страшенну спрагу.

— Я хочу пити, мамо! — канючив і малий Ілайа. Мати, зайнята безліччю справ з іншими чоловіками та жінками, просила малого почекати. Фейрін одна була без справи та відчувала через це себе ніяково. Медея проводила якийсь ритуал для захисту нового поселення.

Фейрін і сама дуже хотіла пити, а чуючи скиглення спраглий дітей, хотіла якось зарадити, згадавши ритуал Медеї з водою. Вона дістала стрічку білої тканини та стала зосереджено викликати воду, але знесилена та спрагла, спромоглася лише на декілька крапель, яких і рота не вистачило змочити. Але карі оченята Ілайі, який швидко зрозумів, що та робить, змусили її намагатися краще. Нарешті у Фей вийшло — вона наповнила глек живильною рідиною та простягла хлопчині, який жадібно припав до горлянки. 

Побачивши, як хлопчик жадібно ковтає воду з глека, навколо Фей зібралися й інші діти, які нетерпляче просили хлопчика поділитися і з ними. Втамувавши спрагу, хлопчик, задоволений та щасливий, з криками "Ти таки шанай! Я ж казав!" застрибав навколо Фейрін, а глечик передав подружці, але води майже не лишилося. Фей швиденько зібралася та утворили ще водиці, а потім ще і ще, поки не напувала всіх дітей. 

Раді та задоволені, вони стрибали навколо нової чарівниці, плескали в долоньки та співали пісні. Фейрін і сама б стала стрибати з ними та бігати, якби не ноги, що ще не до кінця загоїлися, тож могла тільки сміятися та радіти, як дитина. Наче вона знову вдома...  

— Дякую, що напувала дітей, — мовила до неї Клоя, мама Ілайї. — Усі завжди в турботах, коли ставимо новий табір. Треба встигнути все. Спрага відходить на другий план.

— Будь ласка. Я рада допомогти. Я завдячую вам значно більшим, — скромно відповіла Фейрін, радіючи, що теж принесла користь іншим. 

Потім Фей намагалася допомагати жінкам племені облаштовувати намети, але тільки плуталася під ногами, бо не могла бути такою швидкою та рухливою. Тож зрештою вирішила, що більше користі буде від неї, якщо вона забавлятиме діточок. І з цією задачею вона чудово впоралася, заручившись справжньою підтримкою нових маленьких друзів, які наприкінці цього виснажливого дня її просто обожнювали, а малий Ілайя й зовсім не відходив від неї.

Ввечері, коли всі розійшлися наметами, один з яких — крайній, поруч із пасовиськом піскубів, віддали Фейрін, принцеса наважилася підійти до виснаженої чарівниці та запропонувати води. Медея весь день була у клопотах, а про себе навіть не думала. Коли інші вечеряли, вона закінчувала магічні справи, окроплюючи селище захисними зіллями.

Та вдячно кивнула, попила та рукою поманила Фейрін за собою в намет, який знаходився недалеко від принцесиного.

— Як твої ноги? — запитала вона та почала готувати той самий еліксир.

— Значно краще. Дякую, — чемно відповіла дівчина.

Вона уважно спостерігала за діями чаклунки, а коли зілля було готово, почала намащувати ним втомлені стопи, загоюючи рани.

— Візьміть мене в учениці, — тихо мовила вона з надією.

Шанай завмерла та уважно подивилася на сусідку.

— Навіщо це тобі? Магія є в тобі й без моїх навчань.

— Але ж ніхто не вчив мене користуватися нею!