12. Магія дня і ночі

Рано зранку Фей прокинулася від приємного аромату, що пробуджував апетит. Вона ще не знала, що це, але вже була дуже голодна. Вони влаштувалися на ночівлю просто неба, на м'якій посохлій траві.

̶- Доброго ранку!   ̶- привітав її Едан. Він був у чудовому настрої та смажив щось на палиці. Саме цей аромат заволодів нюхом Фей, і навіть розуміння того, що це було м'ясо якоїсь невідомої їй тварини, не псувало їй апетит. Відчуття голоду перемогло відразу.

-̶   Доброго ранку. А що це?  ̶- обережно запитала вона, глитнувши слину.

-̶  Наш сніданок. Сухозябрик. Може, спробуєш?

-̶  Я ніколи не їла смаженого м'яса.

̶- Ну вважай, що це ще одна традиція, з якою тобі варто познайомитись. Просто спробуй. М'ясо ж ви їсте?

̶  Так, в'ялене. Але здебільшого рибу.

̶- У Шамсенурі останню рибу виловили років зі сто тому.

Фей знов подивилась на смажену тушку та не втрималася. Взяла шматочок та поклала в рота. На диво, їй було смачно.

̶- Не схоже ні на що, з того, що я їла. Знаєш, якщо колись ти побуваєш в Амедехі, я обов'язково пригощу тебе рибою. Цікаво, яка б вона була у смаженому вигляді.

̶- Я б із задоволенням побував у твоєму королівстві. Мені цікаво, як ти там жила, ваші звичаї.

Фей тепло всміхнулася. Вперше вона говорила про дім без сліз, згадувала та розповідала про рідну землю без туги. Едан з цікавістю слухав її розповіді, ставив багато питань, запитував про її дитинство.

-̶  А ще я б пригостила тебе моїми томатами!  ̶  захоплено розповідала Фей.

-̶  А як же ті, що ростуть у саду?

̶- Вони посохли. Садівник поливав їх, але листя спеклося. Занадто інше тут повітря.

̶- Шкода. Знаєш, коли я був малим, моя мама теж любила садівництво. Східна частина королівського саду з фруктовими деревами  ̶- це її творіння.

Фей здивовано подивилась на принца. Вона ніколи нічого не чула про королеву. Тільки те, що та померла, коли Едан та Мірана були маленькими. Принцу тоді ледве виповнилося дев'ять. Фейрін  відчула, з якою любов'ю та тугою він згадує матір. Вона теж дуже сумувала за близькими, тож як ніхто інший розуміла його. Їй хотілося обійняти принца, виказати йому свою підтримку, але вона посоромилася здатися занадто чутливою.

̶- Якою вона була?  ̶  тихо запитала дівчина, слідкуючи за вогняним шаром, що повільно виходив з-за хмаринок, які обвивали горну вершину, але ставали дедалі тоншими, танувши від сонячних променів.

̶- Дуже доброю та чуйною. Вона вирощувала фрукти для дітей Шамсенура. Тоді Шана була ширшою, води було більше. Сади отримували воду з підземного джерела. Фрукти були солодкими. Але через декілька років пересохло і воно. Я хотів врятувати сад. Придумав систему водогонів та росозбірники.

̶- Це ти винайшов?

̶- Так. Не міг дозволити, щоб мамин сад загинув. А разом із ним і селища на краю королівства, які вимирали кожного року через відсутність води. За рік вдалося побудувати значну частину водогонів.

̶- Зрозуміло, чому народ так любить тебе.

Едан опустив погляд та крутив у руці кістку сухозябрика.

̶- Я не гідний їхньої любові. Щоб я не робив, буде замало, щоб врятувати королівство від посухи. Саме тому ми погодилися на пропозицію короля Гліндора про перемир'я та цей шлюб.

Фей зморщила чоло.

̶- Чекай, що ти таке кажеш? Це ви запропонували перемир'я! А ми погодились, бо в нас не було вибору.

̶- Ні, Фейрін, ти помиляєшся. Я сам бачив сувій.

̶- Але як же це… Навіщо батькові брехати?.. Не розумію.

̶- Ваша чаклунка була старою. Може, прийшов її час опускати купол?

̶  Ні! Ти що! Вона знайшла Обрану  ̶- могутню Адель.

̶- Мм.. Ну я не знаю, як у вас це працює. Ми бачили велич Пандори. Але ми ніколи не бачили, на що здатна Адель,  ̶- примружившись тихо відмітив Едан, але тут же замовк. Наче бовтнув зайвого. Якийсь час він дав Фей оговтатись від такої новини, адже вона дійсно виглядала збентеженою.

Фей перебирала думки в голові, згадала слова батька про безвихідь і що в них немає іншого вибору… Але якщо це він був ініціатором цієї угоди, виходить, що становище справ у Амедехі було ще гіршим? Навіщо йому пропонувати ворогові позбавитися того єдиного, що захищало його королівство  ̶- купола? Фейрін починала здогадуватися, що єдиною причиною могло бути лише те, що цього захисту могло скоро не стати. Він або не вірив у силу Адель утримати купол, або знав, що це неможливо...

̶  Він знав…

̶  Що ти кажеш?  ̶- перепитав Едан.

-̶  Та ні, нічого... Просто здивована, що батько першим пішов на такий крок.

̶- Ми теж дуже здивувалися, отримавши таку звістку. Довго думали, що відповісти, чи не пастка це. Але усі наші роздуми вели до того, що ваше королівство ризикувало більше. Без купола саме Амедехі було б вразливішим. У вас немає зброї, немає великої армії, як у Шамсенура. Ми менше ризикували. Але вразі успішних перемовин могли отримати важливий ресурс  ̶- вашу воду. Ми погодились, тому що, чесно кажучи, немає сенсу в жодній армії, якщо не можеш її прогодувати, а твої люди помруть від хвороб та спраги, в муках, закінчивши величну тисячолітню історію королівства безлюдною пустелею.

Фейрін мовчки слухала його та ще більше впевнювалася у своїй здогадці. Батько пішов першим на перемир'я, бо знав, що купол паде разом із Пандорою. Він збрехав дітям, своєму народові. Він збрехав їй. Збрехав та відправив на чужину! Чому не сказав їй правду? Невже думав, що вона, Боріас, мама не підтримають? Чи гординя не дозволила йому визнати свою безпомічність  ̶- що першому довелося підняти білий прапор ворогові? 

"Ну звісно! Він підробив папірус",   ̶   здогадалася Фей. Вона ж бачила тут в Шамсенурі королівські папери. Вони були зовсім іншого кольору та щільності, ніж в Амедехі, а папірус з пропозицією миру, який показував батько виглядав точнісінько, як амедехінський. Тоді її погляд зачепився за це, але розум не збагнув, що бентежить. Тепер все стало на свої місця.