10. Зміни

Крапля поту впала з лоба на креслення. Едан протер чоло ганчіркою. Його винахід зайшов у глухий кут  ̶- нова економічна зрошувальна система ніяк не в'язалася з його розрахунками тиску води в металевих каналах, які він хотів зробити по всій столиці для початку, а згодом  -̶  довести їх і до віддалених селищ, які найсильніше потерпають від спеки та вимирають через далеку відстань від Шани та пересохлі джерела. За місяць відсутності купола, що не давав поповнюватися джерелам та основній річці Шамсенура Шані, відбулися ледве помітні зміни. Рівень води трохи піднявся — на один лікоть. Це давало надію, що рішення про перемир'я між двома королівствами було правильним та несе в собі порятунок для обох народів.

Він вирішив трохи відпочити та зайти до батька, бо той просив це зробити ще зранку. Едан попрямував до підземель. Проходячи повз покої своєї дружини, трохи сповільнив рух, але заходити не став. З тієї пори, як їй стало краще, і сонячна хвороба відступила, він зовсім перестав до неї навідуватись. Не міг дивитися їй в очі. Йому було шкода дівчину, що страждала на чужій землі, але розрадити її він не міг. До того ж більше його хвилювала Мірана на чужина. Що як рідна сестра так само страждає, як і Фей?

̶- Що ти хотів, батьку?

Король зрадів, побачивши сина.

̶  Сідай, Едане. Є розмова. Це стосується твоєї дружини.

̶- Фейрін?

̶  А в тебе інша є?  ̶- іронічно запитав він та склав руки на грудях.

-̶  Що з Фей?

-̶  Слуги докладають мені про її хворобливий стан.

̶̶   Так, я знаю. Вона погано їсть, відмовляється вставати з ліжка. І чого це ти раптом запереживав за неї?

Едан здвинув брови на перенісся та схилив голову на бік, сумніваючись у щирості батька, який не особливо цікавився самопочуттям невістки останні декілька тижнів. Не інакше як у нього є якийсь інший інтерес. Едан з готовністю посунув стілець ближче до столу та приготувався почути найголовніше.

̶- Ти пам'ятаєш, яке скоро свято?  ̶- продовжив король.

̶- Так, пам'ятаю. День пам'яті наступників.

Кеган схвально кивнув.

̶- Фей має бути там із тобою.

̶- Я розумію. Але ж силком я її не потягну на очах у натовпу. Може, послатися на сонячну хворобу?

̶- Це виглядатиме не дуже добре, синку. Зроби щось, щоб її розрадити.

̶- Наприклад? Єдине, що її розрадить  ̶- подорож додому.

-̶  Це виключено!  -̶  перервав сина Кеган.  -̶  Ти ж знаєш: такі умови перемир'я. Ми знали, на що йшли. Принаймні рік триватиме ваш шлюб, і принцеси не мають залишати межі своїх нових королівств. Зате є успіхи в торгівлі. Днями ми наладили постачання води з Амедеї возницями у віддалені селища в обмін на вироби з металу. Поки що це крапля в морі, але вже краще, ніж повна посуха та втрата цих регіонів. Перемир'я працює, синку. Придумай щось інше, щоб її розрадити.

̶- І що ж? Вона вже намагалася втекти. Тут їй погано. Їжа для неї з Амедехі пропадає, гінці не встигають доправити свіжу. Тільки овочі. Риба стухає, рис стає несмачним. На вулиці вона не виходить, бо всі стороняться її, і це дуже її засмучує. Служниці кажуть, що вона постійно плаче та сумує за домом.

Едан перервався на хвилину. Ця розмова здавалася йому безглуздою. Кеган задумливо гортав якусь товсту книгу та навіть не перемінився в обличчі. Ніби й не слухав. Батьку було начхати на проблеми чужої дівчини. Він просто продовжував читати книгу з якимись записами. Але що як те саме відбувається з його донькою в Амедехі? Чому він сліпо вірить гінцям, що передають тільки позитивні вісті від неї?

̶- Ти слухаєш мене взагалі, батьку?  ̶- обурився принц. -̶  Справа ж не тільки у святі, не тільки в Фейрін. Нам потрібно дізнатися, як там Мірана, батьку. Раптом їй також погано, як і Фей у нас? Ти не думав про це? Те, що доповідають гінці  ̶- може бути напівправдою. Ми ж теж не говоримо усього про Фей. Чи ти не переживаєш за Міру?

̶- Як ти смієш так казати? Звісно! Я думаю про неї щохвилини! Якщо відступимо, то все буде марно. Синку, тобі час мислити не тільки як чоловіку та старшому брату, але і як правителю. Зрештою, ти — майбутнє Шамсенура. Знайди спосіб вмовити Фейрін взяти участь у святі. Не вистачало нам ще народних хвилювань.

-̶  Добре, батьку.

Едан похитав головою та пішов геть. Сваритися з батьком було безглуздо. Але щодо свята він мав рацію. Якщо дружина не супроводжуватиме наслідного принца на Гору Поколінь, це погіршить ставлення до неї народу, що проводжатиме принца, як це відбувається щороку. До того ж люди запідозрять, що шлюб може розпастися, а це означатиме кінець перемир'я, а може,  ̶- навіть війну.

Едан пішов від батька з важким серцем. Він знов проходив повз спальню Фей, але зайти до неї не наважився. Що він їй скаже? Ні, потрібно знайти спосіб, як розрадити її. Принцу хотілося зробити щось приємне для цієї дівчини, хоч вона й була чужа йому. Але зрештою він її законний чоловік. А чоловік має дбати про дружину. принаймні так його виховували, так він завжди думав. Єдине, що він ніколи не уявляв, так це те, що шлюб його буде несправжнім – з некоханою жінкою, яка теж його не любитиме.

Едан повернувся до майстерні, але відсунув креслення, над якими працював останні місяці. Він помістив на стіл нове полотнище та почав працювати та переносити на жорсткий кокосовий папір те, що зародилося в його голові. Фейрін його винахід має сподобатися. Якщо, звісно, йому все вдасться.

 

Захра з парою служниць накривали на стіл у Фейрін в покоях, поглядаючи на господиню, що нерухомо лежала на ліжку. Вона навіть не привіталась зі служницями та не звертала на них особливої уваги. Останні декілька днів вона не ходила навіть у королівські сади, щоб доглядати свої рослини. Коли на столі все було розкладене та прикрашене, Фей раптово заговорила, ніби прокинулася від сну:

̶- Я не хочу вечеряти. Дякую. Заберіть це.

̶- Ваш чоловік наказав. Просив передати, що ця вечеря буде особливою, тож просив вас не відмовляти йому.