8. Шамсенурська кухня

Вже за кілька хвилин принцесу відвели до великої кімнати, стіни та підлога якої були викладені дрібним каменем. Посеред приміщення була величезна ванна, сповнена водою, а посередині височіла така сама кам’яна споруда у вигляді чаші, як і у її кімнаті. Купель була сповнена пари.

Відкинувши сором, бо бажання позбутися одежі було значно сильнішим, Фей дозволила себе роздягти. Тим більше, що впоратися з купою незвичних зав’язок вона б точно не змогла. Шкіра стала блискучою та вогкою від пари. Одна зі служниць ступнула ногою на кам'яний виступ, і вода у чаші стала бігти, б’ючи струменями в різні боки. Розгарячене тіло саме потягнуло Фей до води, яка виявилася майже гарячою, але струмені прохолодної води з верхньої чаші приємно освіжали та робили воду комфортною.

— Як це називається?  ̶- запитала Фейрін, занурившись у воду по плечі.

— Фонтан, ваша високість.

— А звідки ллється вода?

— З останнього підземного джерела, що живить ріку Шану. А вода в купелі надходить з теплих підземних джерел.

— Цікава споруда. У моїх покоях така сама?

— Так. Але фонтани в покоях давно не працюють з метою економії, — чемно пояснила служниця.

— У нас в Амедехі теж є гарячі джерела.  — відмітила принцеса та продовжила із задоволенням занурюватися в приємну воду. -̶   Завдяки ним ми обігріваємо наші домівки та готуємо їжу на парі. Рис, наприклад. У мене є трохи

Служниця кивнула, наче зрозуміла хоч щось з того, що сказала її господиня.

Фей пробула в купелі до самого вечора, не маючи бажання повертатися у свої покої. Вилазила на якийсь час, обсихала на каменях та знов занурювалася, коли пітніла від пари. Служниці вмикали та вимикали фонтан, щоб підтримувати приємну температуру в купелі. Вирішила повертатися тільки, коли зголодніла.

— Захра, чи могла б ти попросити кухаря приготувати для мене трохи рису? Я дам його у своїх покоях. Його готують на парі або в гарячій воді. У вас же тут з вогнищами проблем немає?

— Немає, ваша високість. Як побажаєте.

— Тоді накрийте в кімнаті, коли буде готовий рис. М’ясні страви, прошу, не несіть.

Служниці, здивовані забаганками господині, пішли геть, допомігши тій вбратися. Фейрін було цікаво, що ж там назовні, але після купелі та важкого дня вона була така стомлена, що вирішила відкласти першу екскурсію містом на завтра.

Десь за годину служниці почали накривати та знову вносити до кімнати купу страв.

— Я ж просила не приносити м’ясо!

— Це для принца Едана, ваша високість, — пояснила Захра. — Він бажає повечеряти разом з дружиною.

Спантеличена та схвильована, Фейрін стала перебирати в голові думки, що роїлися від такої звістки.

«Що йому здумалося? Сподіваюсь, він пам’ятає, що шлюб наш несправжній? Хай тільки спробує полізти до мене» - думала вона, а сама нишком дістала свій кинджал, схований у речах та підібгала його під білизну. Приховати його було доволі складно у такому тонкому вбранні, тож вона поспішила сісти за стіл та приготуватися до зустрічі з чоловіком.

Едан не заставив себе довго чекати. Смуглявий та енергійний, він увійшов до покоїв, привітався чемним поклоном та швидким кроком попрямував до накритого столу. Сів навпроти дружини та взявся за страви. Було видно, що він зголоднів. Захра розрізала свіжоспечене ягня, налила води обом королівським особам, а згодом ще одна дівчина принесла нарешті страву, яку замовляла Фейрін для себе.

— Ваш рис, — відзвітувала вона та розкрила тарілку перед господинею. На мідному блюді лежала золотисто-коричнева грудка, що злиплася та явно підгоріла, ще й жахливо смерділа.

Служниця з явною цікавістю роздивлялася страву та чекала, як принцеса буде їсти цю бридоту. Як взагалі можна їсти таке? Але ж вона амедихінка…

— Він зіпсований. Кухар готував його на парі?

— Перепрошую, ваша високість. Я все переповіла слово в слово, як ви просили, але кухар ніколи не готував цей… рис… Ми не знаємо, як він має виглядати та смакувати. Якщо ваша воля, я покличу його сюди та…. — юна дівчинка вже ледь не плакала, зрозумівши, що справа не в амедихінській бридкій кухні, а в зіпсованій страві, яку кухар та жоден шамсенурець поняття не має, як готувати.

— Ні, не треба… — поспішила заспокоїти служницю Фей. Їй самій стало ніяково. І про що вона тільки думала, коли просила приготувати незнайому страву? Звісно слуги побоялися заперечити новій господині, тож виконали наказ, як змогли…

— Дуже перепрошую, принцесо, за зіпсовану страву. На жаль, рису в Шамсенурі дійсно немає. Але ви можете спробувати відмінну ягнятину або м’ясо молодого піскуба!

— Дякую, принце Едане. Я поїм фрукти, — відповіла засмучена Фей, проводжаючи поглядом зіпсовану цілу тарілку дорогоцінного рису, про який, схоже, їй доведеться забути, як про безліч інших звичних речей.

— Захра, дякую. Усі слуги можуть бути вільними. Я покличу.  ̶  розпорядився Едан, з’ївши величезний шмат м’яса.

Вражена такою хазяйновитістю, з якою він поводився в її покоях, Фей нахмурила брови.

«Це мої слуги, взагалі-то», — подумала вона, але нічого не вимовила, мимохідь перевіривши, чи на місці її кинджал.

 

Едан продовжував поглинати їжу, яка явно була йому надзвичайно смачна. На відміну від Фейрін, що давилася кислими апельсинами, запиваючи їх водою. Вона наважилася спробувати якусь кашоподібну страву, але на смак та виявилася ще більш дивною та гострою.

— У вас відмінний апетит, принце Едане.

— Шкода, що ваш зіпсований, принцесо. Здається, ми мали б звертатися одне до одного на «ти»?

— Хіба це щось змінить?

— Принаймні в очах слуг. Ми подружжя. Тож маємо поводитися як подружжя. Можна було б називати мене просто Еданом на людях, наприклад. Добре?

— Я постараюся.

— У Шамсенурі дуже поважають шлюб та подружнє життя. А королівська пара — це приклад для усього народу. Можливо, у вас на батьківщині не так, але...

— По-вашому, в Амедехі шлюб нічого не вартує тільки тому, що я погодилася на вашу пропозицію?