2. Пробудження

— Це просто диво, що вона врятувалася…

— І не кажи. Не кожному так пощастить. Принцесу явно охороняють вищі сили…

Голоси пронизували липкі змішані думки в голові. Як промені світла, вони врізалися в болючий мозок та заставляли пробудитися. Хотілося пити.

— Дивись, вона приходить до тями! Швидше клич Їх Високість…

Голос служниці ставав голоснішим, жалив, наче стріла, вражав свідомість на пів живої принцеси. Фейрін відкрила очі. 

Перше, що вона побачила  —  було схвильоване обличчя тієї самої служниці, чий голос був для неї одночасно мукою та порятунком, що вирвав з безодні порожнечі та тиші.

— Де я, — прохрипіла дівчина, не взнаючи свого голосу.

— Мовчіть, принцесо! Ви ще занадто слабка! Ось, попийте.

Служниця простягла до її пекучих від спраги губ чарку з водою. Жадібно припавши до води, дівчина огледілась та усвідомила, що вона знаходиться у своїй спальні. Тієї ж миті до світлиці влетіли стурбовані король та королева на чолі з королівським знахарем, який одразу ж почав прикладати до чола дівчини та її грудей спеціальні пристрої та слухати дихання.

— Слава небесам! Ти прийшла до тями, доню! — кинувся до ліжка знесиленої доньки король. Уся суворість та важкість високого почесного титулу миттю злетіла з його обличчя, зробивши вразливим та турботливим батьком.

— Люба, ми думали, що втратили тебе, — сказала мати. Її очі були широко розкриті, а губи тремтіли. Вона посміхалася, але посмішка ця була занадто нервовою.

— Що зі мною трапилося? — важко промовила дівчина, згадуючи минулі події.

—  А ти не пам'ятаєш? Ой, лихо... Лихо занесло тебе в цей клятий ліс! — сплеснула руками королева. Служниця прицмокнула стурбовано та захитала головою, виказуючи свою солідарність з господинею.

— Ти не повернулась до сутінку. Ми одразу відчули, що сталося лихо, — мовив король Гліндор, — відправили пошуковий загін по твоїх слідах. Зрештою знайшли Юмо пораненого. Він ледь пересувався від втоми, а десь за кілометр від нього знайшли й тебе без свідомості. Ти ледве дихала.

Уривчаста розповідь батька примусила спогади поступово спливати в голові. Юмо, Болотяний ліс, дерева, що миготіли з обох боків… Ось вони біжать на самі околиці лісу. Терра інкогніта, поштовх, падіння, а потім найстрашніше… Болото…

— То Юмо живий?

— Не хвилюйся, люба, з ним все…

— Я забороняю тобі наближатися до королівських драківень! — перебив дружину обурений король. Проте Фей вже давно не сприймала батькових заборон серйозно. Він забороняв їй все те, до чого прагнула її душа, але вона все одно знаходила спосіб займатися тим, що так їй подобалося: вивчати магічне ремесло, їздити верхи на драконях та шукати можливості бути корисною донькою свого народу. Вона не зважала на слова батька та продовжувала згадувати.

— А болото? Там, де мене знайшли було болото?

— У Болотяному лісі всюди болото… Рідненька, тобі треба відпочити.

— Ні, це важливо! Не просто болотяний ґрунт, а болото? Мене витягали?

— Не хвилюйтеся так, принцесо! Ви все згадаєте згодом. Це шок від пережитого, вам просто треба відпочити, —  втрутився знахар, нарешті припинивши свої маніпуляції з тілом дівчини, та дав знак королю й королеві, що їм треба залишити доньку на одинці.

— Мій одяг? Де мій одяг? — підскочила дівчина, наче й не чула слів лікаря. Вона торкнулася своєї нічної сорочки – абсолютно сухої та чистої.

—  Твій одяг звісно був брудний, ми викинули його. Хіба варто принцесі перейматися через це? Відпочинь, доню! Слухайся Захарія.

— Так, відпочинь, потім поговоримо, — король знов пом’якшив свій тон, поправив ковдру на ногах доньки та поцілував її в лоб. Потім вони залишили кімнату. Разом з Фей лишився тільки Захарій, що колотив якийсь трав’яний настій в дерев’яній мисочці для пиття своєї пацієнтки.

— Я не втомилася, зі мною все добре. Дякую, Захарію, але я маю йти…

Дівчина знов підвелася на ліжку, але легке запаморочення далося взнаки. Вона примружилася, намагаючись прийти до тями. Захарій підніс до її вуст готовий напій та настирливо примушував відпити. Голова раптом стала невагомою та впала на подушку… Фей знову провалилася у безодню, згадавши це знайоме відчуття, як трясовиння поглинає її.

Коли дівчина прийшла до тями, вже був день. В Амедехі майже ніколи не було сонячної погоди. Сонце завжди ховалося за густим вологим туманом, що сповивав східні землі. Від великої кількості води, що випаровувалася в атмосферу, небо майже завжди було затягнуте хмарами або оповите легкою димкою, крізь яку пробивалася червона зірка.

Фейрін встала з ліжка. Вона почувалася значно краще, тож пройшлася кімнатою до оранжереї, де в купі дерев’яних діжок підростали рослинки —  власноруч вирощувані нею овочі та фрукти. Принцеса помітила стиглий томат на одній з гілок. Він привабливо червонів та притягнув до себе погляд господині. Вона посміхнулася та зірвала стиглий плід. Останнього разу усі вони були ще зеленими. Значить, пройшло декілька днів з тієї її пригоди. Принцеса знов згадала все, що з нею трапилося та розповідь батьків, яка ніяк не клеїлася до її спогадів.

«Вони знайшли мене недалеко від Юмо. Може, він все ж таки якось врятував мене? Витяг з тієї халепи?»  —  розмірковувала вона, перевдягаючись у звичний повсякденний одяг. Точніше, він був для неї звичним, та аж ніяк не для більшості королівства. Штани тут носив здебільшого простий люд, і те в основному чоловіки. Проте всі давно вже звикли до дивакуватості принцеси, до того ж безмежно любили спадкоємицю трону, яка багато сил віддавала на допомогу звичайним селянам. 

Принцеса не сиділа цілими днями в замку, а часто прогулювалася міськими вулицями, віталася з усіма на ринку, відвідувала поля та ферми, а ще завжди знаходила можливість підгодувати дітлахів на вулиці стиглими овочами та фруктами, жертвувала запаси рису з королівських складів, коли прості селяни опинялися на межі голоду через брак продуктів. Усі любили Фейрін, тож пробачали їй її дивакуватість. Тільки король Гліндор не втрачав надії вправити донці мізки та намагався контролювати кожен її крок, хоч і марно.