РОЗДІЛ 33

Час, який раніше тягнувся повільно, наче густий мед, раптом зірвався в шалений галоп. До весілля залишався тиждень. Усього сім днів. Я фізично відчувала, як цей світ дедалі тугіше обплітає мене своїми правилами й ритуалами, намагаючись остаточно вписати в роль, яку я так і не прийняла серцем.

Найгірше було те, що я майже знайшла вихід. Майже. Книги, напівнам'яки мага, уривки пожовклих текстів — усе це нарешті почало складатися в єдину картину. Останній шматочок мого міжсвітового пазла був уже зовсім близько.

А паралельно з моїм таємним розслідуванням… Майкл змінювався. Він став різкішим, дратівливішим, ніж зазвичай. З його обличчя зникли навіть ті рідкісні напівусмішки, що проглядали під час наших обідів у саду. Він дедалі частіше мовчав, і в цій мовчанці відчувався справжній холод.

Я знала причину. Він теж не хотів цього шлюбу. Це було логічно, очевидно й цілком взаємно. Але чомусь ця думка зовсім не приносила полегшення. Навпаки, десь глибоко під ребрами ставало… боляче.

— Прекрасно, — пробурмотіла я собі під ніс, лихоманково гортаючи сторінки чергового фоліанта в порожній бібліотеці. — Я хочу додому, він не хоче одружуватися… і всім від цього тільки гірше.

Я різко перевернула аркуш і раптом заціпеніла. Слова на пергаменті ніби самі вишикувалися в осмислені рядки. Ритуал. Умови. Місце сили. Перехід. Серце важко вдарило об ребра. — Не може бути…

Я швидко перечитала абзац. Потім ще раз. І ще. Це було воно. Не легенди, не туманні міфи, а справжня, конкретна інструкція. Реальність мого повернення раптом стала майже відчутною на дотик. — Є! — я не стрималася й тихо скрикнула, переможно стиснувши кулаки.

— І що ж так збентежило леді Міру?

Я різко обернулася, ледь не змахнувши книгу зі столу. Верховний маг стояв лише за кілька кроків, дивлячись на мене зі своїм вічним, незворушним спокоєм. — Я… нічого, — занадто швидко випалила я, автоматично прикриваючи сторінку долонею.

Він ледь помітно посміхнувся — лише кутиками очей. — Ви погано брешете, леді. Я вперто стиснула губи, відчуваючи, як німіють пальці. — Це просто… дуже цікава книга. — Звісно, — кивнув він, роблячи крок ближче. — Особливо той розділ, де йдеться про переходи між світами.

Я завмерла, не в змозі вимовити ні слова. Маг підійшов майже впритул. — Ви не з цього світу, Міро, — сказав він тихо, і в його голосі вперше прозвучало моє ім'я без пишних титулів. — Я зрозумів це ще в перший день на Галявині.

Я повільно опустила книгу, розуміючи, що гру закінчено. — І…? — І я просто чекав, коли ви самі знайдете відповідь.

Мій пульс калатав десь у горлі, перебиваючи всі інші звуки. — Там написано, що потрібне місце сили, — швидко, напівпошепки промовила я. — І що це має бути… — Священна галявина, — спокійно завершив він за мене. Я ствердно кивнула. — І це… це реально?

Він дивився на мене занадто уважно, ніби заглядаючи в саму душу. — Так, — нарешті відповів він. — Це цілком реально.

Тиша в бібліотеці стала майже густою. — Якщо ви справді хочете повернутися, — додав він ще тихіше, — я можу вам допомогти.

У цей момент усе всередині мене мало б вибухнути від радості. Це ж було те, заради чого я прокидалася щоранку! Шанс повернутися до свого життя, до батьків, до звичних вулиць і своєї географії. Але чомусь… ця радість була гіркою. І чомусь першим, про кого я подумала, був не дім, а Майкл із його втомленим, щирим поглядом, яким він дивився на мене в саду.