РОЗДІЛ 18

Бібліотека виявилася… небезпечною. Бо якщо я й могла десь зникнути безвісти, то саме тут — серед нескінченних лабіринтів полиць, що штурмували стелю, як альпіністи. Книги стояли так щільно, що нагадували зрізи гірських порід: шкіра, оксамит, метал, дерево. У повітрі пахло старим папером, сухими травами й чимось електричним.

— Ого… — тільки й змогла видавити я, задерши голову вгору. — Якщо вам щось знадобиться, я чекатиму біля входу, леді, — Лея делікатно вклонилася і залишила мене наодинці з тисячами мовчазних томів.

Чудово. Міро, ти на географічному, ти звикла до великих обсягів даних. Тобі всього лише треба знайти голку в копиці сіна. Точніше — спосіб пробити дірку в просторі-часі посеред мільйона казок.

Я повільно пішла вздовж стелажів, торкаючись корінців. Назви були складними й поетичними, як латина на іспиті з ботаніки. І саме тоді, між рядами фоліантів, я помітила знайому постать.

Лорд Ерік стояв із товстою книгою в руках і виглядав так органічно, ніби він сам був частиною цієї бібліотеки. З усіх людей у цьому палаці він єдиний не дивився на мене як на екзотичну тварину чи політичну катастрофу.

— Лорде Ерік? — обережно покликала я.

Він обернувся, і його обличчя миттєво освітила легка, щира посмішка. — Леді Міро. Обережно, бібліотека — підступне місце для новачків. Тут можна зайти за довідником з кулінарії, а вийти магістром чорної магії через три дні.

— Уже відчуваю, — зітхнула я. — Як ви тут взагалі орієнтуєтеся без електронного каталогу?

Він кивнув на полиці. — Тут усе працює на відгуку. Побутова магія пошуку. Ви просто вголос називаєте тему — і потрібний стелаж підсвічується.

— Серйозно? Працює як голосовий пошук? — Спробуйте.

Я вагалася лише секунду. — Історія королівства.

І за кілька метрів від нас одна з полиць м’яко спалахнула теплим золотистим світлом, виділяючи потрібний сектор. Мої очі розширилися. Це було крутіше за будь-яку сучасну пошукову систему.

— Оце я розумію — сервіс, — я мимоволі всміхнулася. — Ще легше, коли знаєте точну назву книги, — додав Ерік, підходячи ближче. — Якщо вимовити її чітко, вона сама прилетить вам у руки.

Я кивнула, ховаючи за посмішкою справжню мету свого візиту. Вголос я назвала «історію», але подумки вже підбирала слова для «міжсвітових переходів» та «портальних аномалій».

Ми розмовляли ще хвилин десять. Ерік виявився чудовим співрозмовником: він слухав мої розповіді про «університети» та «смартфони» з такою увагою, ніби я відкривала йому таємниці світобудови. Поруч із ним було легко. Напруга, яка сковувала мене від самої появи в кабінеті короля, почала відпускати. Я навіть дозволила собі по-справжньому засміятися над його жартом про магічних котів.

І саме в цей момент атмосфера в залі різко змінилася. Повітря ніби стало важчим і холоднішим.

Ерік підняв очі першим, і його посмішка стала ввічливо-офіційною. Я повільно обернулася.

На порозі бібліотеки стояв принц Майкл. Його погляд — крижаний і гострий, як хірургічний скальпель — ковзнув від мене до Еріка. Він оцінив усе: нашу невелику дистанцію, мою усмішку, яку я не встигла приховати, і ту легкість, з якою ми спілкувалися.

Він не сказав жодного слова, але по його обличчю було видно: те, що його «священна наречена» так швидко знайшла спільну мову з його найкращим другом, йому категорично не подобається.

— Леді Міро, — промовив він, і в його голосі було стільки металу, що можна було б викувати меч. — Я не знав, що ви така палка прихильниця… читання.