РОЗДІЛ 11

Перед тим як двері до столової зали розчинилися, я зробила глибокий вдих, намагаючись переконати свій пульс, що ми просто йдемо на чергову нудну лекцію. Ну, подумаєш — вечеря з королем. Подумаєш — принц, який мене заочно ненавидить. Подумаєш — кілька десятків аристократів, які чекають від мене або дива, або ганьби. Це ж майже як захист курсової, тільки замість викладачів — озброєні люди та магія.

Я зробила крок у залу.

Реакція була миттєвою. Розмови не просто затихли — вони ніби врізалися в невидиму стіну. Тиша стала такою щільною, що я майже почула, як у когось із дам від подиву впала виделка. Кілька десятків голів повернулися в мій бік з синхронністю, якій би заздрили професійні танцюристи.

Отже, офіційно підтверджую: так почувається людина, яка випадково зайшла в операційну під час складної процедури й зрозуміла, що забула вдягнути халат.

За нескінченно довгим столом сиділа місцева еліта. Світло кришталевих люстр грало на золотих келихах, перетворюючи залу на виставку ювелірних надміру. Король свердлив мене поглядом «контролера ОТК», який виявив серйозний брак у партії товару. Верховний маг, навпаки, спостерігав за мною з виразом обличчя людини, що дивиться фінал улюбленого серіалу з VIP-ложі.

Принц Майкл, почувши шелест моєї сукні, обернувся. Побачивши мене — нову, відмиту і «небесно-блакитну», — він видав такий важкий зітхний, ніби йому щойно нагадали про неповернений кредит на мільйон. А от його білявий друг Ерік, навпаки, ледь не світився від задоволення, переводячи погляд з мене на онімілого принца.

Мої коліна в цей момент оголосили страйк і намагалися дезертирувати. Але гордість, підживлена підслуханою в коридорі розмовою, сказала: «Стояти!».

Я випросталася, згадала всі настанови про правильну поставу і рушила вперед. «Ти сильна. Ти географ. Ти проходила крізь болота й зарості, невже ти не пройдеш тридцять метрів килимом?»

Килим був підступно м’яким. Сукня ковзала за мною ідеальною хвилею. Я вже майже повірила, що дефіле пройде успішно… Але тут моя туфелька знайшла той самий єдиний на всю залу загнутий край ворсу.

Світ раптом зробив різкий крен вперед. — О ні… — встиг пискнути мій внутрішній голос. Закони фізики, які в цьому світі й так працювали дивно, невблаганно потягнули мене донизу. Я вже подумки побачила заголовок у місцевій газеті: «Обраниця богів виміряла носом глибину королівського паркету».

Але замість жорсткого удару я відчула тепло. Сильні руки перехопили мене за талію з такою швидкістю, ніби їхній власник тільки на це й чекав. Падіння припинилося миттєво. Я завмерла, вчепившись долонями в чиїсь груди, і відчула, як під тонкими пальцями прискорено б’ється серце.

Я повільно підняла очі й вперлася поглядом у знайому синяву. Принц Майкл тримав мене так легко, наче я була не людиною, а оберемком квітів. У залі знову запанувала тиша, але тепер вона була… інакшою. Очікувальною.

— Дякую… — видихнула я, відчуваючи, як обличчя заливає рум’янець. Тільки зараз я зрозуміла, що мої пальці так мертвою хваткою вчепилися в його дорогий камзол, що на тканині, мабуть, залишаться вічні відбитки мого переляку.

Майкл дивився на мене зверху вниз. Його роздратування кудись зникло, поступившись місцем дивному зацікавленню. Можливо, він просто намагався з’ясувати, чи це в мене такий стратегічний хід, чи я справді настільки катастрофічно не вмію ходити рівною поверхнею.