РОЗДІЛ 10

Мене вели на вечерю з такою наполегливістю, ніби я була не гостею, а особливо цінним експонатом, який боїться втекти з вітрини. Служниця попереду, дві за спиною — ідеальна королівська конвой-група. Хоча, щиро кажучи, куди мені тікати? У ліс до єдинорога, який підставив мене з цим «шлюбним вибором»?

Сукня шелестіла так аристократично, що я майже повірила у власну «світлість». Але саме тоді, коли ми мали звернути за ріг, суворий графік нашого руху дав збій. Служниця завмерла, пропускаючи групу придворних, а я, за інерцією, відступила в тінь масивної колони.

І тут я почула Його. Голос, який за останні кілька годин став головним саундтреком мого кошмару.

— ...я вже шкодую, що взагалі запропонував батькові цю ідею з галявиною, — голос принца Майкла був просякнутий таким роздратуванням, що ним можна було б маринувати огірки.

Я мимоволі затамувала подих. Обережно, наче шпигунка-недоучка, визирнула з-за колони. Принц стояв до мене спиною — широкі плечі, бездоганний чорний каптан. Поруч із ним розслаблено підпирав стіну світловолосий чоловік, у погляді якого читалося: «Друже, я тебе попереджав».

— Ти ж сам хотів обійти політичний зашморг Асторії, — спокійно відповів блондин. — Галявина дала тобі вибір. Радій. — Це не вибір, Еріку. Це пастка, — Майк різко розвернувся, і в його очах спалахнув холодний вогонь. — Такий шлюб не розірвати нікому. Навіть королю. Це контракт з небесами, де дрібним шрифтом написано: «Ти влип».

У мене в животі щось неприємно стиснулося. Я відчула себе тим самим «дрібним шрифтом», який ніхто не хоче читати.

— Але ж Галявина не помиляється, — тихо зауважив Ерік. Принц важко видихнув, провівши рукою по волоссю. — Саме тому нею ніхто не користувався вже триста років! Жарти Долі бувають занадто специфічними. Я готовий був побачити будь-кого: загублену принцесу, лісову німфу, навіть доньку пастуха... Але не це... — він замовк, підбираючи слова, і кожне наступне падало, як гиря, — ...не химерну дівчинку в чоловічому одязі, яка звалилася на мене невідомо звідки.

Ох. Це було влучно. Наче хтось тицьнув пальцем прямо під дих, вибиваючи залишки моєї «блакитної» самовпевненості. Я міцніше стиснула край своєї невагомої сукні. Хотілося вийти й сказати, що «химерна дівчинка» взагалі-то має диплом бакалавра з відзнакою і знає про склад літосфери більше, ніж він — про ввічливість.

— Ти навіть не знаєш, хто вона, — примирливо сказав Ерік. — Саме так! — гірко всміхнувся Майкл. — І тепер оце «хто вона» — моя дружина за волею богів. Прощавай, логіко, привіт, безумство.

Вони рушили далі коридором, так і не озирнувшись.

Я стояла нерухомо, відчуваючи, як усередині закипає холодна, концентрована образа. Вона не була сльозливою. Це була та сама образа, яка зазвичай змушує мене йти в гору ще швидше, аби довести всім, що я зможу.

— Ну чудово, Міро, — прошепотіла я самій собі, виправляючи спину. — Вітаю. Ти офіційно зіпсувала життя цілому принцу, просто невдало зав’язавши шнурок.

Я глибоко вдихнула, натягнула на обличчя маску крижаного спокою — ту саму, яку зазвичай берегла для іспитів з вищої геодезії — і рушила слідом.

Якщо він чекає на перелякану «химерну дівчинку», то на вечері його чекає великий сюрприз. Бо я, може, і звалилася невідомо звідки, але звалюватися красиво я вмію.