РОЗДІЛ 6

На кілька довгих секунд галявина занурилася в ту особливу, токсичну тишу, яка виникає, коли всі навколо розуміють: щось пішло не просто «не за планом», а прямо в прірву, але ніхто не хоче бути тим сміливцем, який першим натисне на кнопку паніки.

Тишу порушив Верховний маг. Він виплив уперед з урочистістю, якої вимагав етикет, хоча його хода більше нагадувала рух людини, що йде підписувати власний смертний вирок. Придворні, які звикли зчитувати найменші вібрації влади, помітили: сьогодні в його кроці було значно менше магічного пафосу й значно більше приреченості бухгалтера, у якого не сходиться дебет із кредитом на кілька мільйонів золотих.

Зупинившись у центрі, маг здійняв жезл. Його голос, підсилений чарами до гучності церковного дзвона, розкотився над лісом:

— Волею Священної галявини… та за незаперечним знаком небесних покровителів… — він зробив коротку паузу. Його погляд на мить затримався на Мірі.

Маг окинув зором її «дизайнерське» взуття, штани в плямах від трави та зачіску типу «я щойно билася з сосною». У кутиках його губ на долю секунди промайнула тінь сарказму, настільки гострого, що ним можна було б голитися.

— …Ми вітаємо цю… чарівну незнайомку, — слово «чарівну» він вимовив з такою інтонацією, ніби мав на увазі «це непорозуміння, яке ми зараз спробуємо якось відмити». — Як обраницю та майбутню наречену його високості принца Майкла, спадкоємця престолу та майбутнього короля Моренії!

Галявиною прокотився гомін, схожий на шум натовпу, що побачив, як фаворит перегонів раптово впав на рівному місці.

Принц Майк у цей момент став живою ілюстрацією до поняття «стримана мука». Його обличчя залишалося ідеально нерухомим, як маска на античній статуї, але напружена лінія щелепи натякала на те, що він зараз подумки розглядає варіант піти в ченці. Або в пірати. Будь-куди, аби подалі від цього «благословення».

Міра ж застигла, намагаючись перетравити почуте. Наречена? Принца? Майбутнього короля?

Її погляд повільно, наче в сповільненій зйомці, ковзав від мага до Майка, від натовпу до єдинорога. Вона чекала, що кінь зараз хоча б якось прокоментує ситуацію — підморгне чи, може, скаже, що це розіграш. Але єдиноріг лише задоволено примружився.

Замість полегшення в грудях Міри почало розповзатися холодне відчуття тривоги. Це вже не було схоже на фестиваль чи галюцинацію. Це було схоже на капкан, який щойно клацнув у неї за спиною.

А на краю галявини, біля розкішної карети, принцеса Андрея перетворилася на крижану скульптуру ненависті. Вона не дивилася на короля, не дивилася на принца. Її погляд, сповнений такої люті, що трава під її ногами мала б зажухнути, був прикутий лише до однієї людини.

До розгубленого рудого «непорозуміння» в центрі галявини.

Свято Шлюбних обіцянок офіційно перестало бути святом і стало початком великих неприємностей.