РОЗДІЛ 3

Священна галявина мала репутацію найнадійнішого механізму в королівстві. Вона не підводила нікого: від верховних магів до кухонних служниць, які бігали сюди ворожити на судженого. Саме тому король зараз височив на краю галявини, закутий в урочисту парчу, що важила як невеликий броненосець. Навколо нього вишикувався почет, розфуфирені маги та почесні гості, які затамували подих у передчутті ідеально зрежисованого дива.

За планом, за п'ять хвилин з-за кущів мала витончено випливти принцеса Асторії — вчасно підкуплена, детально поінформована та готова врятувати міжнародну стабільність своїм бездоганним реверансом.

Але замість політичного тріумфу з лісу вийшло… оце.

Король витріщився на істоту в центрі галявини з таким виглядом, ніби всесвіт щойно виставив йому рахунок за помилки минулого, який він не в змозі оплатити.

Дівчина була, м’яко кажучи, неформатного вигляду. Невисока, з волоссям кольору осіннього багаття, яке встигло потоваришувати з місцевою флорою: у пасмах заплуталися гілки, сухе листя та, здається, фрагмент пташиного гнізда. Одягнена вона була в щось безформне й явно чоловіче (принаймні, в цьому світі пристойні дами не носили штани, що підкреслюють кожну подряпину на коліні). На її обличчі читався повний спектр емоцій людини, яка щойно випала з реальності й приземлилася в дурдомі.

І як фінальний акорд цього абсурду: поруч із нею, немов ручний пудель, стояв священний єдиноріг, довірливо поклавши голову їй на плече.

Король повільно, не змінюючи виразу обличчя, повернувся до сина. — Це… такий жарт? — прошипів він крізь зуби, які, здавалося, могли б кришити граніт. — Де камери? Де принцеса?

Принц Майк мовчав. Його внутрішній світ зараз нагадував картковий будинок під час землетрусу. Тиждень тому, ставлячи свою зухвалу умову, він малював у солодких мріях величну німфу чи, принаймні, загадкову аристократку в шовках. Доля мала б підіграти його амбіціям, підсунувши щось епічне.

А замість цього перед ним стояло руде непорозуміння в кросівках (хоча він і не знав, як називається це дивне взуття), яке виглядало так, ніби щойно програло нерівну битву з кущами глоду.

Майк на мить заплющив очі. Відкрив. Картина не зникла. Руде дівча все ще було там, і єдиноріг продовжував ніжно її обнюхувати, ігноруючи весь державний апарат.

— Ваша величносте, — подав голос головний маг, роблячи обережний крок уперед, ніби боявся, що реальність зараз лусне, — Священна галявина… ну, ви знаєте… вона не працює за попереднім записом.

Король різко розвернувся, ледь не збивши короною мага. — Ти хочеш сказати, що оце — наша нова королева?!

Маг смиренно вклонився, ховаючи усмішку в сивій бороді. — Першою на галявині з’явилася саме вона. Єдиноріг визнав її своєю. А сперечатися з богами — це, знаєте, погана прикмета для врожаю.

Придворні навколо почали нервово перешіптуватися, киваючи з таким виглядом, ніби вони все життя мріяли про королеву з гілками у волоссі.

Король вчепився в підлокітник переносного трону з такою силою, що дерево жалібно скрипнуло. А принц продовжував вивчати незнайомку. Він не мав уявлення, з якого пекла вона випала, чому на ній такі дивні лахи та що це за вираз «де я, чорт забирай» у її очах.

Але він знав одне: єдинороги — істоти з вкрай поганим характером і дуже високими стандартами. І якщо цей звір зараз не намагається її проткнути рогом, а майже мурчить…

…значить, його спокійне життя закінчилося швидше, ніж він встиг це усвідомити.