РОЗДІЛ 1

Королівський кабінет був спроєктований так, щоб кожна деталь — від похмурих панелей з мореного дуба до важких портьєр, що не пропускали навіть натяку на радість, — кричала про державну важливість. На стінах розпласталися карти, де долі тисяч людей окреслювалися впевненим рухом пера, а за масивним столом зазвичай панувала холодна логіка.

Сьогодні ж тут вирішувалася доля однієї конкретної людини, і ця людина була налаштована настільки радикально, ніби їй запропонували не шлюб, а добровільне заслання на каторгу.

— Майку, — король втретє за останні десять хвилин опанував свій баритон, намагаючись не переходити на ультразвук, — ти — старший спадкоємець. Союз із Асторією — це не просто обмін перснями, це залізобетонні кордони. Це велика політика, а не твої поетичні закидони щодо «особистого простору».

Принц Майк підпирав спиною віконну раму, схрестивши руки на грудях із виглядом мученика, який вже вибрав собі зручне вогнище. Сонце старанно підсвічувало його темне волосся та ті самі різкі риси обличчя, через які придворні фрейліни регулярно падали в елегантні непритомності, ледь він проходив повз.

— Батьку, — відповів він з тоном людини, що пояснює дитині закони термодинаміки, — я з радістю очолю армію, поїду на переговори до людожерів чи перерахую всі податки королівства. Але я категорично не готовий ділити сніданок із жінкою, після єдиної зустрічі з якою я тиждень здригався від кожного шереху.

Король повільно, майже болісно видихнув. — Вона — принцеса блакитної крові, Майку. — Вона — стихійне лихо у корсеті, — сухо відрізав принц.

Тиша, що зависла в кабінеті, стала настільки густою, що її можна було б різати ножем для паперу. Король повільно звівся на ноги, нависаючи над столом, як штормова хмара.

— Якщо ти впрешся, я офіційно нагадаю тобі, що черга на престол не закінчується на твоєму прізвищі. Твій молодший брат з величезним ентузіазмом приміряє твою корону. І, підозрюю, твою наречену теж.

Майк різко обернувся, і в його очах спалахнув азартний вогник. — Прекрасно. Хай одружується. Можу навіть позичити йому парадний мундир для церемонії.

Кілька секунд вони свердлили один одного поглядами, як два генерали, що усвідомили: запаси пороху скінчилися, пора переходити на холодну зброю. І раптом Майк усміхнувся. Тією самою усмішкою, після якої у казначея зазвичай починалася мігрень.

— Гаразд. Я одружуся. Король навіть кліпнув, підозрюючи підступ. — Але, — продовжив Майк, — на тій, кого благословлять боги. А не твій відділ кадрів. — Це як розуміти?

— За тиждень — свято Шлюбних обіцянок на Священній галявині. Я візьму за дружину ту жінку, яка першою з’явиться там на світанку. Все за каноном.

Тепер настала черга короля мовчати. Він був старою лисицею і знав: у таких місцях випадковостей не існує. Народ вірив, що туди приходять лише ті, кого веде сама Доля. А Доля, як відомо, пані з вельми сумнівним почуттям гумору.

Король повільно кивнув, ховаючи іскру в очах. — Моє королівське слово: я благословлю твій союз із тією, хто першою ступить на галявину.

Принц виконав бездоганний, ледь іронічний уклін і вийшов. Коли важкі двері клацнули, відсікаючи його кроки, король розслабив плечі й дозволив собі тонку, майже хижу усмішку.

— Підготуйте послів, — неголосно кинув він слузі, що матеріалізувався з тіней. — Передайте принцесі Асторії, що вона має бути на тій галявині першою. Навіть якщо їй доведеться бігти туди швидше за власну карету.

Звісно, жодних випадковостей. Тільки чистий розрахунок.