Необдуманий вчинок

Вечір вже наступив. Кожна з дівчат розуміла, що зараз їх заберуть до замку дракона. В молодих тілах, тривожно билось серце, вони старались не думати про погане, але переживання настигали знову і знову. Були деякі, які змирились з долею. Серед них була Настя, яка тримала в руках мішечок і святкувала свій переможний тріумф.

Але коло старої хатинки, була ще одна дівчина, яка турбувалась взагалі про інше. Марта знала, якщо її обручку помітять, тоді її та Єрофія стратять. Було прийнято рішення зняти її, але вона не змогла.

Вона ходила в садочку коло хатини. Природа придавала спокій, а її краса милувала душу. Тільки дівчині було не до цього. Зажди життєрадісна вона розглядала дерева, квіти. Їх народження і переродження, зараз вона переживала і злилась на чоловіка одночасно.

- Якщо дракон мене обере, то з’їсть з горе чоловіком разом, - бурчала собі під ніс дівчина. – А що тоді дракону сказати? Я тут нареченого знайшла за пару годин до того, як поїхати у ваш замок. Не з’їдайте нас, будь ласка, - вона ходила по колу і відчайдушно прокручувала всі варіанти, які можуть статись і до неї прийшла одна думка. – Я ж йому сказала про Настю. Значить він впевнений що мене не обере дракон. Але чому так квапитись? Взагалі я не розумію, навіщо він одів кільце і взагалі хто він?

Дівчина сумно подивилась на свій пальчик. Там красувалось срібне кільце, на якому був зображений дракон. Він дивився на неї, нагадуючи, що чекає Марту цієї ночі.

Їй потрібно скрити кільце, від очей інших. Марта вже придумувала різні варіанти рішення, та з хати вийшла матір, оповістивши дівчину, що через лічені хвилини вона вирушає в дорогу.

Серце шалено стукало, а очі в швидкості шукали вирішення проблеми. Марта побачила кущик троянд, він містив багато шипів, котрі могли зробити ранку на ніжній шкірі.

- Дурна затія, - проговорила собі під ніс дівчина і побігла до квітів.

Марта квапливо доторкнулась рукою до шипів зробивши невеликі ранки на шкірі. Їй не потрібно було багато крові, однієї краплини вистачить, на доказ. Все що їй потрібно було зробити опісля, перев’язати руку тканиною, закривши її всю. Краплина крові залишить відбиток на тканині і ні в кого не виникне сумнівів, що вона поранилась.

- За кохання, - прошепотіла дівчина і ринулась в будинок.

На Мартине щастя, вона перев’язала руку і у рідних побачила співчутливий погляд. Всі були у відчаї і розуміли доньку. Коли хвилюєшся, то просто поранитись. Дівчина ж полегшено зітхнула.

Кивнув рідним на прощання, вона вже попрямувала до головної дороги, де стояли інші дівчата і старійшини. Було прикро розуміти, що вона прийшла остання, але натомість їй ніхто нічого не сказав.

- Ну нарешті всі готові, можемо починати, - сказав немолодий голос в капюшоні, лице якого розгледіти було не можливо, але Марта вже впізнала в ньому, свого дідуся.

Різні дівчата вже надягли свої вінки і стояли одна біля одної, коли по черзі їм зав’язували очі. Червона тканина, як символ відданості, та кохання лягала на повіки кожної, після цього дівчати сідали в запряжений кіньми віз.

Дійшла черга до Марти, вона відчула прохолодну тканину на очах, після якої весь світ поглинувся в темряву. Ніби неминучу долю, яка вже поряд біля неї. Все що тримало її в реальності, це голос дідуся, чиї руки поправили пишний вінок на голові і прив’язали до очей тканину.

- Щоб не сталось, я пишаюсь тобою, моя дівчинка, -  він доторкнувся її пораненої руки і додав: - Настільки ти тримаєш в собі хвилювання, але необачна дія призвела до травми, - з тугою промовив чоловік і подавши руку Марті, повів її до воза.

«Дідусю, якби ти знав, що твоя онука знайшла собі нареченого. Навіть не так. Він мене спіймав і просто поставив перед фактом. Ну він мені подобається, але якось це швидко. Так ще дракон, якщо взнає правду, то з’їсть нас обох.»