Глава 29.2

Я почув її крики про допомогу здалеку, і очі заволокла пелена люті. Дракон наказував зруйнувати в цьому місті все до останнього камінчика, вбити кожного, хто хоч якось посмів доторкнутися до неї. Моєї жінки.

Тіло палало, і я відчував, що ось-ось - і шкіра лопне, а м'язи розійдуться. Мені хотілося трансформуватися, перетворитися на величного звіра, схопити лапами Шейлу й забрати її туди, де нікого немає, де ніхто до неї не підбереться і не посміє навіть поглянути в її бік.

Я спробував узяти себе в руки, вдарив двері кулаком з такою силою, що вони вилетіли з петель. Перевів погляд із застиглих від подиву виродків на заплакану  налякану  дівчину  і назад. Один із них тримав її за руки, щоб не втекла.

Злість. Ревнощі. Лють. Я тонув у цих почуттях. Серце билося з шаленою швидкістю, а нігті подовжилися, перетворюючись на смертельну зброю.

Я навіть не став розбиратися, що відбувається. Підскочив до них і одним махом пазуристими пальцями роздер горлянку солдату.

- Ні, хазяїне, будь ласка, я ж не знав... не знав... у мене троє дітей, помилуй, прошу! - занив другий, відступаючи назад.

- Біжи, - мій голос був схожий на рик розлюченого звіра. Я відчував, що ще трохи - і зірвуся. Розгромлю цей чортів сарай і випадково скалічу навіть Шейлу.  Виродок піднявся і зірвався з місця, шепочучи якусь бузумну маячню про себе.

Я зробив кілька кроків у напрямку до переляканої дівчини, намагаючись контролювати свій гнів.  У тиші чітко було чути биття мого серця і схлипи Шейли.  

Вона незграбно підвелася,  і не відводила своїх величезних очей від бездиханного тіла під моїми ногами.  Кривава калюжа почала розтікатися по підлозі, і мої ніздрі затріпотіли, вловлюючи мерзенний сморід.

- Іди за мною, - намагаючись узяти себе в руки, наказав я і, не чекаючи її відповіді, розвернувся і попрямував геть із сараю. Моє дихання було рваним. Здавалося, ще трохи - і з носа почне валити пар. Страшно подумати, що могло статися з нею, якби я не встиг вчасно.

Я перетинав вулиці швидкими кроками. Уже майже розвиднілося, і час від часу я обертався назад, щоб упевнитися, що Шейла не відстала. Зараз був не найкращий момент починати розмови. Я відчував нервову напругу, натягнуту між нами, немов струна. Відчував її страх, спрямований у мій бік, і щосили стримувався, щоб не притиснути її до стіни одного з будинків і не провчити добряче.

Дракон усередині мене трохи заспокоївся, відчуваючи, що дівчина в безпеці. Але йому було недостатньо цього. Він хотів підпорядкувати її, зробити своєю, затаврувати, посадити на ланцюг у своїй печері, щоб вона й кроку не змогла зробити без дозволу.

Двері особняка так і залишилися відчиненими. Я увійшов всередину в очікуванні, коли Шейла переступить поріг будинку, і з силою зачинив їх.

- Піднімайся нагору. У мою кімнату. І чекай мене там, - я не був здатний зараз вести довгі промови. Лише короткі чіткі накази, які їй слід було б виконувати негайно.

Вона мовчала і не зрушила з місця. Розгублено дивилася на всі боки, розтираючи сльози на очах. Але мене не розчулити. Саме зараз я хотів, щоб вона зрозуміла, що варто відійти від мене на кілька кроків, як одразу ж стає небезпечно. Поки Шейла зі мною, вона повністю під моїм захистом, але коли-небудь може трапитися так, що я не встигну, і тоді їй самій доведеться вибиратися з халепи. Зараз ми одне ціле. Без неї мені не знайти Сльозу дракона, не зняти прокляття, а без мене їй не знайти безпечного місця для життя.

- У кімнату! Швидко! - Шейла здригнулася від мого рику і невпевненим кроком, притискаючи руками ліф на грудях, попрямувала до сходів. - І вмийся, від тебе тхне іншими чоловіками.

Мені хотілося занурити її з головою в басейн у купальні й натерти тіло оліями до почервоніння. Щоб перебити цей терпкий чужий запах. Я схопив зі столу пляшку вина, зробив кілька ковтків і попрямував у той бік, де кілька хвилин тому зникла Шейла. Сьогодні я покажу їй, що єдиний чоловік, який може торкатися до неї, пестити й цілувати, - це я.