Глава 25.3

- Відпусти, - мій голос звучав невпевнено, я відвернулася від Айнара, не даючи йому заволодіти моїми губами.

- Хм, не хочеш мене? Що ж, не буду наполягати. Сьогодні. Тобі потрібен відпочинок, завтра до обіду не буде жодного привалу. Спи.

Айнар швидко піднявся і, не обертаючись, попрямував у бік свого жеребця. Я ковтнула клубок, що підступив до горла, і видихнула від полегшення. А ще не могла повірити в його слова  про те, що він не застосовував на мені ніякої магії. Бути такого не може!

Від нового пориву вітру я зіщулилася і поспішила закутатися в плащ. Все ж поруч із драконом було тепліше, але просити його зігріти мене я вже точно не збираюся.

Я заплющила очі й поринула в мрії про те, як знайду таємничий камінь і вб'ю Айнара. Відчувала, як радіє моє серце від перемоги, а ще уявляла вираз обличчя Айнара, коли він зрозуміє, як спритно я обвела його навколо пальця. І, звісно ж, перед тим, як убити його остаточно, я неодмінно висловлю сотні прокльонів на його адресу.

Я згадала Бадда, серце кольнуло, але лише на мить. Немов між мною і спогадами про нареченого постала якась завіса. Немов це було давно і в минулому житті. Це налякало мене. Що такого зробив зі мною Айнар, що я забула про коханого, що всі почуття й емоції, які я відчувала до іншого чоловіка, раптом померкли?

З цими думками я провалилася в тривожний сон, де бачила і Бадда, який звинувачував мене у зраді, і Айнара, який дивився на мене своїми лякаючими очима.

- Прокидайся, пташко. - Я відчула, як хтось легко штовхнув мене по нозі. - У тебе є хвилина, інакше будеш бігти за конем. - Я різко розплющила очі, згадуючи, кому належить голос із загрозливими нотками.   

На вулиці ледь почало світати. Колоски пшениці вкрилися росою, а земля, здається, стала ще холоднішою. Я змерзла до кісток, спина затекла, і не з першого разу мені вдалося встати на ноги. Здається, моя немічність забавляла дракона.

- Я готова, - ігноруючи його глузливий погляд, сказала я і швидким кроком попрямувала до жеребця.

І знову все повторилось . Дарен, так звали коня Айнара, побачивши мене схвильовано топтався на місці, а потім встав на диби, намагаючись вдарити мене копитом. Коли дракону вдалося заспокоїти Дарена, сонце давно почало припікати, а роса висохла.

- Я голодна, - повідомила чоловікові, щойно ми вирушили в дорогу. Мій живіт видавав гучне бурчання, а рот заповнився слиною при одній думці про їжу.

- За кілька годин доберемося до міста і поїмо, - після короткого мовчання крізь зуби бурмотів Айнар і пришпорив коня.

Я трохи похитнулася в сідлі, міцно вхопилася за густу гриву Дарена, а потім відчула, як міцні руки обгорнули мене за талію і притягли ближче до себе.

Гаряче дихання Айнара зігрівало потилицю, і я задихала частіше. 

- Перестань соватися, бо клянуся, будеш бігти слідом на своїх ногах, - гаркнув він на мої спроби вивільнитися з його захоплення, і я завмерла. Погроза спрацювала. А ще я раптом зрозуміла, що зовсім скоро ми опинимося в місті і, можливо, я зможу знайти когось і попросити про допомогу.