Глава 25.2

Шейла

Ми зупинилися біля самотнього висохлого дерева. Прямо в полі. Колоски пшениці доходили до коліна, але ще не встигли висохнути, тож я розстелила плащ зверху, радіючи, що гострі стебла не колотимуть мені спину, і спробувала вмоститися зручніше, щоб забутися сном.

А про нашу безпеку нехай піклується Айнар.     

Я притихла, вслухаючись у кожен шерех і звуки важких кроків чоловіка. Заплющила очі і прикинулася сплячою. Айнар розсідлав коня, потім відійшов трохи від місця нашого привалу. Навколо знову запанувала тиша, яку турбували лише рідкісні пориви вітру.        

Земля була сирою, і я швидко змерзла. Закуталася щільніше в плащ, спробувала зігріти долоньки своїм диханням і розтерти руками плечі, розганяючи кров. Переверталася з боку на бік, але тіло ще більше замерзло, а сон ніяк не приходив.

- Допомогти зігрітися? - я здригнулася від несподіванки, коли почула просто над собою їдкий голос дракона. Новий порив вітру, і в ніс знову вдарив запах хвої.

- Спасибі, мені й так спекотно. - Тіло вкрилося липким страхом від однієї лише думки, що Айнар знову може захотіти мене. Я напружилася, вслухаючись у тишу й чекаючи, коли він нарешті відійде вбік.        

- Гаразд, тоді просто посиджу поруч. - І всупереч моїм бажанням  сів на краєчок мого плаща.

- Від тебе занадто несе травами, мене нудить від цього запаху. - Не знаю, звідки в мене раптом з'явилася така сміливість. Мені б краще лежати, мовчати і вдавати , що мене не існує.

- А від тебе задушливо солодко. Повір, я насилу перебуваю поруч із тобою, весь час хочеться затиснути ніс або занурити тебе у воду і відмити від їдкого запаху. Шаман неабияк прорахувався в заклинанні. До речі, руна зникла, тепер ти - зіпсований товар, - з глузуванням хмикнув він, розвалившись поруч.

Його обличчя було прямо навпроти мого. Я вдивлялася в його профіль, освітлений яскравим місяцем, боячись навіть дихати. Але він не рухався, так само мовчки лежав, не відриваючи погляду від зоряного неба.       

Я доторкнулася до перенісся і, не намацавши звичної руни, що злегка виступала, скривилася. Тепер мені не можна з'являтися в багатолюдних місцях, де повно чоловіків. Ніхто не заступиться  за мене, а заговорені шлюбні браслети подарувати нікому. Хіба що приплатити доброчесному чоловікові або старому і попросити купити їх. Такий закон: жінка не може прийти до чаклунської крамниці, щоб придбати їх сама.        

- Отже, ти теж відчуваєш мій запах. Дивно. - Айнар повернув голову в мій бік, і його очі небезпечно блиснули в темряві. - Хвоя, кажеш...

Я думала, що він скаже ще щось, посміється, але він так само мовчки лежав, як і до цього, тільки цього разу не зводив з мене погляду своїх страшних очей.

- Зовсім змерзла вся, - сказав він захриплим голосом і доторкнувся пальцями до моєї щоки. Я завмерла. Заплющила очі, бажаючи, щоб він зараз же провалився крізь землю. Щоб його зжерли ті страшні вовки з лісу або просто розірвало на частини.       

Але з ним нічого не відбувалося. Він усе ще був тут. Доторкнувся до моєї шкіри і поповз пальцем вниз по щоці до моїх губ. Я чула його збите дихання, і мені не потрібно було гадати, чого він хоче.      

- Не торкайся до мене, - схопила ила його за кисть, і вразилася зилась тому, наскільки гаряча в нього шкіра, - я тепер не твоя полонена, ми на рівних.

Серце в грудях калатало як божевільне, відбиваючи швидкий ритм і очікуючи дій небезпечного хижака.        

- Мені здавалося, тобі сподобалося. Вже що-що, а розпізнати, коли жінка отримує в ліжку задоволення, я здатен. - Його гаряче дихання торкнулося моєї щоки, і я поспішила відсунутися подалі.

- Це все твоя магія. Я знаю, що ви здатні підпорядковувати собі інших, а ми, смертні, абсолютно беззбройні перед вами.

- Яка магія, дівчинко? - їдко запитав він і розсміявся. - Не хочу тебе засмучувати, але ти стогнала в моїх обіймах і здригалася, бо тобі подобалося те, що відбувалося. Магія, хм...

- Ти брешеш, - мій голос тремтів, а тіло напружилося. Ні, я не вірю йому.

- Не віриш? Можемо спробувати знову. - Я не встигла й моргнути, як опинилася  притиснута до землі величезним тілом Айнара. Він тісно притулився до мене, провів носом від скроні до шиї і глибоко вдихнув мій запах. - Іноді мені хочеться тебе вбити лише за те, що нагадуєш мені минулі часи.

Його слова були для мене загадкою, яку в цей момент я була не здатна розгадати. Бо, з одного боку, мені хотілося відштовхнути його, вдарити гострим ножем у груди, побачити, як проллється на землю проклята кров, а з іншого - притягти до себе ще ближче і відчути на своїх губах його жорсткий поцілунок. Бо від його тіла віяло теплом, воно повністю огортало мене, як і приємний хвойний запах, що лоскотав ніс.

Що це, якщо не магія? І як цьому чинити опір?