Глава 23

Я прокинулася від апетитного запаху м'яса. Рот наповнився слиною, а живіт заурчав. Коли я їла востаннє? Здається, ще вчора в обід.

Я розплющила очі й натрапила на спину Айнара. Він сидів навпочіпки біля каміна і крутив на гострому клинку якусь дичину. Не хотіла, щоб він знав, що я вже не сплю, але голод узяв наді мною гору.

Я піднялася з імпровізованого ліжка, загорнулася в плащ і підійшла ближче до дракона.

- Уже можна їсти? - Я вказала на невеличке глиняне блюдо, на якому остигало підсмажене м'ясо з рум'яною скоринкою.

- Так, - його голос звучав напрочуд рівно і безпристрасно. Він узагалі після того, як ми прокинулися, поводився не так, як зазвичай. Ні, він так само був мовчазний і любив наказувати що робити, але тепер був злегка розгублений і задумливий. А ще чекав від мене якихось дій. - Що там із дорогою? Куди нам іти?

- Я не... я не впевнена, - я зморщила ніс, намагаючись придумати, як би так сказати, що мені нічого не відомо про Сльозу дракона, щоб Айнар не вирішив убити мене просто тут.

- Не впевнена? - Він різко обернувся і впився в мене своїми страхітливими очима, в яких знову палахкотіло полум'я.

- Шаман говорив якимись загадками, і я не можу розібратися в них.

- Що ти бачила і про що ви розмовляли? Розкажи мені. Слово в слово, - у його голосі була сталь, Айнар випростався на весь зріст, нависаючи наді мною, і жорстке м'ясо стало поперек горла.

- Нічого такого. Сказав, що нам потрібно шукати Сльозу дракона, потім познайомив мене зі своєю дочкою, ми поїли, і я пішла. А перед цим я спала. Мені наснився страшний сон, - здригнулася, пригадавши ту картину. - Я була в морі, тонула, і піратське судно напало на торговий корабель. Судно горіло і йшло на дно. Навіть назву запам'ятала - "Алісія". Шаман сказав, що я зрозумію і побачу, куди йти. Напевно, це якось пов'язано з моїми спогадами. Я нічого не пам'ятаю про своє минуле, прокинулася рік тому біля річки, і все. Тільки ім'я і згадала, - протараторила на одному диханні, роздивляючись напружене обличчя чоловіка.

- Як, кажеш, називалося судно? - задумливо запитав Айнар.

- "Алісія". Думаєш, це був образ із минулого? - Раніше я не замислювалася над тим, що мої сни могли щось означати, і навіть не шукала в них жодного сенсу.

А після слів дракона раптом розхвилювалася, що могла пропустити щось важливе. Спробувала пригадати хоч щось, але зазвичай мені снився Бадд, або квіти, або ж як за мною женуться скажені пси.

- Не знаю на рахунок твого минулого, але це судно ходить від берега Карліни до Ораманських островів. Звідси везуть зерно, посуд і зброю, а привозять тканини та заморські фрукти. Тобі не могло просто так наснитися судно, яке й справді існує. Нам потрібно потрапити на нього, а до того часу ти, може, ще щось "побачиш".

- Але що, як це було моє минуле? - схвильовано запитала я, бо ідея вирушити на інший край світу просто так не викликала в мені захоплення.

- Ти сказала, що у твоєму сні корабель йшов на дно, а я бачив його місяць тому пришвартованим у Марійському порту. Поїдемо туди, це краще, ніж сидіти на місці й чекати дива.

Айнар якось підбадьорився, перестав хмуритися і, посміхаючись сам собі, відкусив шматок м'яса. Ми продовжили їсти в мовчанні. Я час від часу поглядала на чоловіка і помічала, як тремтять його ніздрі. Він завмирав на кілька миттєвостей і принюхувався, витягаючи шию в мій бік, і я навіть встигла розхвилюватися, що від мене погано пахне.

- Піду до річки, вмиюся, - кинула  кісточку на перекошений стіл і зірвалася з місця.

- Я з тобою.

- Ні, - відмахнулася, поспішаючи вибратися з дому.

- Це не обговорюється, - почула  його важкі кроки позаду себе і подумки прокляла дракона на чому світ стоїть. Я не збиралась знову роздягатися перед ним. Тепер я для нього не просто полонена дівчина. Я такий же рівноправний член нашої невеликої компанії, як і він.