Глава 17

Я чіплялася пальцями за гілки, роздряпала долоню, кричала і била кулаками спину чоловіка. Але він ніяк не реагував, ніс мене, перекинувши через плече, у відомому лише йому напрямку. Неважко, звісно, здогадатися, що до того будинку. 

Коли ми вийшли до річки, навколо вже було нічого не видно. Але Айнар рухався так, немов темрява для нього не перешкода. Впевненим кроком ступав землею, оминаючи великі валуни, і без проблем знайшов халупу. 

Коли він вніс мене в дім і кинув на дерев'яне скрипуче ліжко, я вже заспокоїлася і не билася в істериці. Тіло все ще трясло, страх накочувався хвилями, і я боялася поворухнутися, щоб не спровокувати його, а ще сподівалася, що якщо поводитимуся тихо, то про мене забудуть. Обвела поглядом тісний простір у пошуках того, чим змогла б оборонятися, але всі гострі предмети були на Айнарі.

Наші погляди зустрілися. Лють танцювала в його очах, а на вилицях від злості грали жовваки. Шкіра на руках знову переливалася червоними лусочками. Я затримала подих, усе навколо раптом перестало існувати, крім нас двох. Я чула, як стукало у скронях, і відчувала, як липкий страх розтікається по всьому моєму тілу. 

Він одним махом скинув із себе плащ. 

- Нащо ти бішаєш від мене, Шейло? Невже не знаєш, що від мене не сховатись? 

Я не рухалася, не відповідала. Зачаровано дивилася на блискучі кинджали, які він кинув на стіл. 

Як же так вийшло, що саме мене він обрав серед решти дівчат? Чому тієї ночі його потягнуло до річки? Саме в те місце, де я ховалася. І чому я така слабка, що не можу протистояти йому? Кому продати душу, щоб знайти небачену силу і зуміти протистояти найжахливішому дракону? 

Він за кілька кроків подолав відстань між нами. 

Я затремтіла, намагаючись стримати схлип, і відчула, як його руки доторкнулися до мого волосся, а губи залишили вологу доріжку від шиї до ключиці, а потім знайшли мої губи.

- Знаєш, я передумав позбуватися тебе, ти так солодко пахнеш, що змушуєш забути про все на світі.  - Його гаряче дихання обпалювало шкіру, а слова розганяли серце до неймовірної швидкості. 

- Краще вбий мене просто тут, - мій голос звучав глухо, я все ще не прийшла до тями від зустрічі з одним звіром, як опинилася розпластана під іншим. 

- Занадто нерозумно так розпоряджатися подарунком Шамана. Я починаю подумувати, що його замучила совість і він вирішив спокутувати свою провину. Тобою. 

- Ні, дивись на мене. Відкрий очі. - Його пальці впилися в підборіддя ще сильніше, і мені довелося підкоритися. 

Я вперлася поглядом у його дивні лякаючі очі й здригнулася. Його зіниці були не людськими. Замість звичних карих очей мене розглядали сині, з вертикальними зіницями. Вони немов переливалися, ставали то яскравішими, то темнішими, заворожували і вабили, і на мить я навіть перестала дихати. Але варто було йому носом уткнутися в мою шию, як серце знову пустилося навскач, а з грудей вирвався схлип. 

Айнар загарчав, і я заплющила очі, очікуючи, що ось зараз, ще мить - і я відчую біль. Але він не поспішав. Втомлено видихнув і відсторонився від мене. Невже передумав?

Злість закипала піною, затоплюючи розум, я бажала йому смерті, хотіла встромити клинок прямо в серце, але всередині почали розквітати й інші почуття. Очікування, томління...

Це все через його магію, інакше як пояснити те, що образ Бадда почав тьмяніти перед очима, і все, що трапилося ще кілька днів тому, здавалося таким далеким і чужим, наче минуло щонайменше рік.

Довгі міцні пальці Айнара приручали мене, не завдаючи болю. Ковзали по плечам і рукам, наче вивчали мене. 

Шкіра Айнара почала переливатися, покриваючись лусочками.

Знову драконячі виверти?

-- Що ж це коїться? -- гаркнув дракон, і зі всієї сили вдарив по ліжку.

Воно не витримало. Розламалося на кілька частин, і ми з гуркотом звалилися на запорошену запліснявілу підлогу. Айнар встиг зреагувати і прийняв удар на себе, опинившись на спині й перемістивши мене до себе на груди. Я спробувала вхопитися за дошку, щоб пом'якшити падіння, але лише ще більше роздерла долоню.

- Усе нормально? - видихнув Айнар, притискаючи мене до своїх грудей.

- Наскільки це можливо, - нервово усміхнулася, спостерігаючи за тим, як перша червона краплина скотилася з моєї руки і впала на підлогу. А потім ще одна і ще.

Здається, Айнар щось сказав, але я не була здатна розчути його, все, що я чула, - це як моя кров зрошує халупу, що колись була домівкою для Великого Шамана.

А потім щось змінилося. Це відчули ми обоє. У повітрі ніби пролетіли кілька блискавок, залишаючи за собою колючі сліди, волосся на руках стало дибки, а від того місця, де виднілася моя кров, підлогою жилками почало розходитися яскраве світіння.

- Айнаре?  - лякливо пискнула я, намагаючись встати з чоловіка.

- Це магія! Шейло, потрібно забратися з дому, поки вона не поглинула нас! - гаркнув дракон, швидко піднімаючись із підлоги і тягнучи мене за собою.

Абсолютно  беззбройні, ми кинулися до дверей, але не встигли. Весь будинок зсередини затягнуло світіння, дедалі ближче підбираючись до нас.