Глава 13

- Поїдемо на моєму коні, - скомандував він, спритно забираючись на великого жеребця. 

- Ні, я... Я спробую ще раз. - Я не могла допустити того, щоб перебувати так близько поруч із ним.

Їхати на одному коні означало б провести не одну годину, тісно притулившись до дракона і відчуваючи його гаряче дихання у себе на потилиці. А ще вдихати цей дивний аромат, який шлейфом несеться за ним. 

Я боялася його дотиків. Хоча, мабуть, після цієї ночі я боялася дотиків будь-якого чоловіка. Від однієї думки повторити знову ці тортури тіло кидало в тремтіння. Навіть якщо це буде не Айнар. Боюся, він надовго відбив у мене бажання стати чиєюсь дружиною. На щастя, після смерті Бадда я й не збиралася виходити заміж. Найімовірніше, подамся у Храм і стану однією з жриць. 

Я доторкнулася до руни півмісяця. Як добре, що з якоїсь дивної, невідомої мені причини вона не зникла. Це забезпечить мені прохід в Арсат, який знаходиться високо в горах. 

- Поквапся і врахуй: якщо не заберешся на коня, прив'яжу тебе до нього за мотузку і будеш іти пішки. 

Я піднялася з землі і вирішила повторити невдалу спробу спілкування з твариною. Зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися, і підбадьорювала себе тим, що якщо його все-таки вдасться осідлати, то, можливо, я зможу втекти на ній від Айнара. 

Повільно, намагаючись не дивитися на чоловіка, я рушила в бік притихлого білого коня. Він був прекрасний і так яскраво контрастував на тлі чорного, як ніч, жеребця Айнара. Прямо як ми з ним. Абсолютно різні. 

Я дивилася на нього як зачарована, сподіваючись, що якимось дивовижним чином він зуміє зрозуміти мене і підпустить до себе. Але коли між нами залишалося всього кілька кроків, повторилося те ж саме, що відбувалося щоразу, варто було мені забутися і підійти до тварини занадто близько. 

Він немов зійшла з розуму. Якби кінь не був прив'язаний до дерева, то напевно вже був би далеко звідси. 

- Відійди, він може вдарити тебе, - злим голосом вигукнув Айнар, і я відскочила від того місця, де тварина встала на диби. - Давай, йди до мене, я не збираюся втрачати цілий день, щоб навчити тебе поводитися з кіньми. 

Я завмерла, з переляком подивилася на чоловіка, але відмовлятися не поспішала. Мені потрібно зобразити покірність, втертися до нього в довіру, щоб він втратив пильність, а для цього доведеться побороти свій страх перед ним і зобразити покірність. 

- Ну ж бо, чого завмерла? - гаркнув він, дивлячись на мене важким поглядом. 

- Іду.

Його жеребець схвильовано тупцював на місці, і я навіть подумувала про те, щоб налякати його і подивитися на те, як Айнар звалиться з нього на дупу. 

- Жінко, я за версту відчуваю твій страх. Запам'ятай, коні - це тварини, які дуже чітко помічають кожну зміну у твоїй поведінці. Якщо ти не впораєшся із собою, то й Вітер не прийме тебе. Зрозуміла? 

Я кивнула і спробувала засунути свій страх якомога глибше. 

- Тихо, друже, тихо, - заспокійливо погладив він жеребця, коли той почав нервово пирхати і спробував відійти від мене вбік. - Дай руку, - простягнув мені свою величезну долоню, і мені довелося вхопитися за неї своїми пальцями і незграбно забратися в сідло попереду нього. 

- Ах, - зморщилася від болю, який відчувала у тілі. 

Айнар заспокоював коня, і я припустила, що він використав на ньому якусь магію, бо він раптом притих і став покірним. 

- Що ж, сподіваюся, ти не збрехала мені, інакше залишишся без голови, - гаркнув він і пустив коня риссю.