Глава 9.2

Шейла прикрилася руками, спробувала вилізти з води і зберегти рівновагу, але в неї не вийшло: вона послизнулася в баді, ледве не впала і не зламала собі щось. Я легко підхопив її, притискаючи до себе мокре тіло, відчув, як швидко в її грудях б'ється серце, і той спокій, якого я домагався кілька годин, полетів у прірву.

Я різко відштовхнув її від себе, відійшов на кілька кроків,  і не міг відірвати від неї погляд.

Роздивлявся її, помічаючи, що довгий поріз на нозі почав затягуватися. Тонка талія переходила в широкі стегна.

Її тіло наче не бачило сонця - біле, як молоко, - і разом із довгим світлим волоссям вона нагадувала якесь божество. Серед моїх родичів усі були темноволосими, із золотистим відливом шкіри, а смертні в цих краях здебільшого темношкірі, тож Шейла була схожа на дивину. Справжня екзотика, яку так хотілося скуштувати.
 

Я повільно, немов хижак, який боїться налякати свою жертву, обійшов по колу її, стежачи за кожним рухом дівчини. Вона відмерла і кинулася до простирадла. Обмотала його навколо свого тіла і так само безмовно подивилася на мене.

В її очах я бачив страх, а дракону хотілося бачити бажання. Її руки тремтіли, а дракону хотілося їхнього дотику. Я ніяк не міг відігнати цю ману, тому відвернувся, прямуючи до скрині, на якій стояв  кубок вина.

Кількома ковтками випив його вміст, а потім підлив ще з глечика і простягнув дівчині. 

- Думаю, тобі не зашкодить.

Вона подивилася на мою руку, не наважуючись прийняти нектар, тож я безцеремонно впихнув їй кубок і зняв зі скрині посуд, щоб дістати одяг і сховати в ній на ніч зброю. 

Згадавши про клинки, я перевів на них погляд і, перерахувавши, заспокоївся. Я так поспішав втекти від дівчини, що геть загубив голову і залишив її в наметі з купою зброї. 

Замкнув скриню на замок і повісив ключ на шию. 

- Ось, вдягнися, - кинув їй свою сорочку, яка послужить для неї тимчасовим одягом. - Ми не закінчили розмову минулого разу. 

Я спостерігав за її спробами одягнутися так, щоб я не встиг нічого побачити, але не поспішав відвертатися. Зрештою, заплутавшись у простирадлі, вона вилаялася зовсім не по-жіночому, гордо підняла догори своє підборіддя і з викликом в очах відпустила білу тканину, яка впала до її ніг. 

І я знову міг споглядати ідеальне тіло. 

Я усміхнувся і, бажаючи подражнити дівчину, закликав силу, яка вогнем відгукнулася в моїх очах. Вона здригнулася від страху і полохливо відвела погляд. 

- То що там із Шаманом? - хотів нарешті розібратися в тому, що відбувається, і вирішити, що робити з дівчиною.  - Тільки не забувай, що я відчуваю брехню.

Це не зовсім так, я радше відчуваю страх бути викритим, але їй нема чого знати про це.

- Він живе в сусідньому селі, біля лісу. До нього приходять, щоб вилікувати всілякі недуги, а іноді дізнатися майбутнє, - тихим голосом сказала вона, смикаючи довгий рукав сорочки.

- Коли ти востаннє ходила до нього?

- В... минулого року. Здається, було літо.

- Навіщо? - Я не зводив погляду з її обличчя, ловлячи кожну її емоцію, щоб викрити у брехні.
Ось зараз вона прикусила нижню губу, зсутулилася і відвела погляд, явно не бажаючи говорити причину.

- Відповідай, - прогарчав я і підійшов ближче.

- Я, я не... це особисте! - обурилася вона, і від боязкості на її обличчі не лишилося й сліду.

Я зробив ще кілька кроків і зупинився так близько, що відчував тепло її тіла. Я схопив її за підборіддя, з силою стискаючи пальці на ніжній шкірі, і притягнув до себе.

- Говори, - цього разу мій голос звучав глухо. Від дурману, який виходив від неї, і від бажання впитися в її губи жорстким поцілунком. Але поки я не розберуся в усьому, не дозволю собі зайвого.

- Я ходила до нього для того, щоб він знову зачарував півмісяць. Він... він зник.

До мене не одразу дійшло, про що йдеться. Але коли я перевів погляд на її чоло, роздратування й презирство найшли на мене хвилями.

Брудні смертні жінки! Брехухи та лицемірки.

Відштовхнув від себе дівчину і витер об штани долоню, немов Шейла могла бути заразною.