Глава 7

Айнар

Усю дорогу я намагався триматися подалі від дівчини. Час від часу пориви вітру доносили до мене її аромат, але такого липкого, задушливого і нудотного запаху, який розносився на кілька десятків шахів довкола, вже не було. Це означало одне з двох: або її рани перестали кровоточити, або у магії, яку задіяв Шаман, минув час.

Я тримався з останніх сил, щоб не наказати дістати її з клітки і не почати допит просто посеред поля на очах у всіх. Але ні, мені не потрібні зайві очі, тому я скакав риссю попереду каравану, з нетерпінням чекаючи коли настане ніч і ми зупинимося на привал.

Намагався відволікти себе думками про те, як буду вибивати з неї правду і як варто поводитися з нею. Потрібно вибрати правильну тактику допиту, а ще краще - натиснути на больову точку так, щоб вона сама захотіла укласти зі мною угоду. Інформація в обмін на її життя, наприклад.

Але що, якщо і вона сама володіє якимись знаннями і зможе одурманити мене, а потім всадити ніж у серце? Останніми роками я став цілковитим параноїком, іноді навіть прислугу в маєтку підозрював у змові з ворогами.

- Що з тобою? Ти немов спустив із ланцюга свого звіра, - наздогнавши мене, стурбовано запитав Соран, один із моїх людей, якому я міг довіряти і не побоюватися удару зі спини.

Разом ми пройшли не один бій, і, мабуть, його можна було навіть назвати моїм другом.

У вільний від боїв час він живе і тренується в моєму маєтку. А ще він чудово обізнаний про дракона, який усілякими шляхами намагається оволодіти мною, і його занепокоєний погляд, спрямований у мій бік, говорив саме про це.

- Мені потрібно просто розігнати кров, - збрехав, бо завчасно ні з ким не збираюся ділитися своєю знахідкою.  - Це не те, про що ти думаєш, впадати в божевілля найближчими роками я точно не збираюся, - усміхнувся і пришпорив коня, бо солодкий ягідний аромат знову донісся до мого носа.

Я намагався прикинути в голові, як узагалі можна підробити цей запах, жодного разу не відчувши його. Як Шаману щоразу вдається так точно завдати удару?

Думками я повернувся до Золи і наших дітей. Як би я хотів почути зараз їхні голоси, як би хотів дізнатися, хто в мене народиться і чи буде він спадкоємцем роду, але нічого, ще трохи, і я зможу знайти спосіб розвіяти прокляття.

Я подав команду зупинитися на привал, щойно сонце почало схилятися до горизонту. Можна було ще кілька годин безперешкодно пересуватися вздовж лісу, але я й так увесь день чекав цього моменту.

Усього за годину навколо мене виріс справжній табір. З наметами, багаттями, казанами, в яких вирувала ароматна юшка, а я все ніяк не міг налаштувати себе на розмову з незнайомкою або хоча б наказати привести її в мій намет. Ні, до зустрічі з нею потрібно гарненько підготуватися, а ще влаштувати їй перевірку.

Я вийшов зі свого намету і зробив вдих, радіючи, що, крім запаху диму упереміш із хвоєю, більше нічого не відчуваю. Кинув погляд у той бік, де були вози з полоненими, пройшовся по одній, другій, третій, але так і не зміг визначити, в якій саме перебуває ВОНА.

Покружляв навколо табору, намагаючись впоратися з нетерпінням допитати дівку, і сам не помітив, як опинився біля залізних кліток.

Дівчата з жахом поглядали на мою темну фігуру, схлипували, тим самим нервуючи мене ще більше. Перелякані, наче звірята, заплакані й неохайні, вони не викликали в моєму серці жодної жалості. У ньому взагалі не залишилося жодних почуттів до цих смертних тварюк.

Сьогодні мені цікава лише одна людинка, і якщо вона буде поступливою, то доживе до світанку

Пошукав поглядом біляве довге волосся, але так і не знайшов. Згадав, що вона була загорнута в мій плащ, але жодної дівчини в чорному чоловічому плащі в клітках теж не було.

Не звертаючи уваги на те, як шарахаються від мене жінки, підійшов настільки близько, що відчув запах немитих тіл, але ту, що мене цікавить, не знайшов.

- Гей, ти, - звернувся до одного з воїнів, - тут була ще одна дівчина, де вона?

Я був злий. До біса злий. Якщо дівка якимось чином встигла втекти від мене або ж їй хтось допоміг, то переді мною відповість кожен воїн, що перебуває тут, і який її проморгав.

- Так це... - почав заїкатися хлопець. - Кількох дівчат забрали, щоб розважитися, ми ж так завжди робимо, - його голос тремтів від страху, і не дарма.

Що значить розважитися? У возах он скільки жінок, то кому спало на думку доторкнутися до мого трофею?

Відчув, як закипаю від злості, як вкотре за цей день у венах починає вирувати вогняна кров, а дракон стає все сильнішим і сильнішим. Якщо так піде й далі, то ще кілька місяців - і він поневолить мене.

- Куди їх повели? - мій голос був подібний до гуркоту грому, та й я сам на межі, ще хвилина - і вибухну.

- Не знаю, не бачив, в одному з наметів, напевно. - Воїн полохливо відступив назад, я ж перевів погляд у бік десятків наметів, намагаючись вгадати напевно, в якому з них знаходиться моя солодка здобич.

Втягнув носом повітря, заплющив очі й зосередився, намагаючись відчути той самий нудотно-солодкий запах.

Дим багаття.

Коні.

Людський страх.