Глава 4.3

Кілька тижнів я побоювався, що Іяр щось  викине. Він не зміг би вбити дракона, але ось підпалити маєток або ліси, що оточували Драконячий пік, труднощів би не склало.

Але, на мій подив, правитель смертних притих, і я видихнув з полегшенням, розуміючи, що він не дурень, щоб наживати собі ворогів у вигляді Вогняних драконів, які за лічені хвилини змогли б спалити вщент його замок разом з людьми.

На початку осені гонець приніс лист від Іяра. Він вибачався за свою недостойну поведінку, посилаючись на горе від втрати доньки, просив не тримати на нього зла і запрошував на свято врожаю. Я відчував у цьому всьому якийсь підступ, але був занадто впевнений у своїй перевазі, щоб побоюватися якогось смертного.

- Ну чому я не можу поїхати з тобою, Айнаре? - нила Зола, ходячи за мною по п'ятах. - Я чудово почуваюся, я всього лише вагітна, а не хвора! - Її дзижчання вже порядком дратувало, тому я не витримав і зірвався.

- Якщо я сказав, що ти залишаєшся вдома, значить, так і буде! - кинув зло, вибіг на подвір'я і дав волю дракону.

Нас було шестеро - шестеро найсильніших драконів. Ми приземлилися на стінах фортеці, що оточувала замок, і прийняли людську подобу.

- Дуже радий, що ви не образилися на мої слова і прийняли запрошення. - Іяр вийшов назустріч разом зі своєю свитою, і в його вигляді ніщо не видавало, що всього кілька місяців тому його спіткало горе.

- І я радий, що витівка мого брата не внесла між нами чвар, не хотілося б спустошувати такі родючі землі та позбавляти тебе такого працелюбного народу, - позначив свою позицію щодо того, що варто йому тільки зробити крок у бік наших земель, як я зітру його королівство з лиця землі.

- Ну що ти,  Айнаре, навіть у думках нічого такого не було, - Іяр продовжував розсипатися довкола нас солодкими промовами та вихвалятися здобутками своїх винахідників, наче й не було того випадку з його донькою.

Святкування було в самому розпалі, коли дівчата в прозорих рясах внесли в зал срібні чаші, наповнені вином бурштинового кольору. Його подали тільки драконам і королю.

Я з побоюванням подивився на напій і з цікавістю втупився на Іяра. Навіть якщо там і є отрута, то на драконів вона не діє. Нас можна отруїти лише кров'ю морганів, які живуть у глибоких водах, і жодному смертному не до снаги спіймати навіть новонародженого дитинчати.

- Це новий сорт вина, - пояснив Іяр, піднімаючи свій кубок, - мій винороб чаклував над ним кілька років, перш ніж вивести ідеальний склад. Цього року вдалося зробити лише дві бочки нектару богів, які я приберіг для особливих гостей. - Він зробив кілька ковтків, смакуючи напій, прикрив очі й розплився в усмішці від задоволення.

Я принюхався - пахло напрочуд солодко й незвично, - відпив і відчув, як смак незрівнянного напою наповнює мій рот. Справді чудове вино, ніколи раніше не куштував нічого такого. Зробив ще кілька ковтків, думаючи про те, що варто випитати в королівського винороба секрет  такого гарного вина, як раптом відчув щось не те.

Тіло пронизало холодне тремтіння, і навалилася дика слабкість. Усе навколо почало кружляти й перевертатися, обличчя зливалися й розмазувалися, я проморгався, перевівши погляд на драконів, що сиділи за столом навпроти мене, й помітив, що і з ними коїться щось недобре.

Вони хапалися за голови, розгойдувалися і намагалися піднятися, але не могли навіть зрушити з місця.

Перевів затуманений погляд на Іяра, помічаючи божевільний вогник у його очах, і те, з якою радістю і передчуттям він дивився на всіх нас, змусило насторожитися.

Убити дракона складно, але, з огляду на те, що Іяру якимось дивовижним чином вдалося знерухомити й ослабити нас, його воїни цілком змогли б забити кілки в наші серця, не даючи затягнутися ранам, і через кілька днів ми б нічим не відрізнялися від убитих смертних.

Я не знав жодного засобу, який здатен подіяти на кров дракона, і за інших обставин захопився б тим умільцем, який зміг провернути таке. Але зараз мене хвилювало лише те, навіщо цей знахабнілий смертний вирішив заманити мене до себе. Невже не розуміє, що тут лише шість драконів і в разі, якщо з нами щось трапиться, сотні моїх родичів обов'язково захочуть помсти?

Іяр встав зі свого місця, голосно плеснув у долоні, і навколо запанувала тиша. Музиканти почали спішно збирати свої інструменти, гості залишати зал, і лише король смертних так само нерухомо залишався стояти біля трону, спостерігаючи за тим, що відбувається.

Я відкрив рот у спробі вимовити хоч слово, але зміг видавити лише незрозуміле кректання.

- Шамане, крові шести драконів буде достатньо для проведення ритуалу? - він радісно сплеснув руками, звертаючись до когось за моєю спиною.

- Так, Ваша Величність, - хмикнув Шаман, підходячи до Шагіра, який сидів праворуч від мене.