Глава 4

Айнар

Запах зводив мене з розуму. Поки я йшов у бік возів із полоненими, думав, що здохну. Шаман вочевидь переборщив з якимось з інгредієнтів для свого зілля, бо дівчина пахла так, наче скупалася водночас у меді та ягодах, а на довершення образу її присипали цукровою пудрою.

Серце в грудях гуркотіло, дихання збилося, і я спіймав себе на тому, що почав розглядати обличчя незнайомки, дивуючись її красі. Золотий півмісяць на лобі вказував на те, що вона ще не пов'язала ні з ким свою долю.

Чиста, невинна і приваблива.

Мені раптом захотілося кинути дівчисько на землю і втекти якомога далі, рятуючи себе і свого дракона від божевілля.

Я намагався дихати ротом і подумки посміхався. Мені не страшний вигляд крові, не страшний вигляд мертвих, я байдужий до обезголовлених тіл, але від запаху, який відчуває дракон, якщо його пара перебуває десь поруч, хочеться сховатися під спідницею жінки.

Моя Зола пахла по-іншому. Як нектар ніжної квітки з королівського саду. Легко й ненав'язливо. Вона розкрилася не відразу, здається, через чотири місяці після нашої першої зустрічі. Таке часто буває, інколи дракони з дитинства ростуть разом і не відчувають поклику, а досягаючи певного віку, раптово розуміють, що вони пара. Справжня пара.

Я був радий нарешті знайти свою драконицю, був радий нашому первістку і шалено щасливий у шлюбі, попри те, що час від часу чомусь задивлявся на інших жінок, а одного разу навіть не встояв і взяв спокусливу служницю просто на нашому подружньому ложі.

Після цього я кілька тижнів відчував за собою провину і не міг дивитися в очі Золі. Дракони, які знаходять свою справжню пару, не думають про зради, я ж, здається, був якимось неправильним. Помилкою. Бо навіть після того випадку, навіть після того, як незліченну кількість разів клягав себе на чому світ стоїть, не переставав думати про те, який би та чи інша дівчина виглядав без одягу в моєму ліжку.

- Гей, ти, ходи сюди, - помітив лікаря, який бігав від одного пораненого воїна до іншого, намагаючись полегшити їхній біль, і підкликав до себе. - Думаю, мені не треба казати, що буде, якщо дівчисько помре. - Я не використав жодної крапельки драконячої магії, щоб вселити йому страх і трепет переді мною, лікар і так при одному моєму вигляді почав заїкатися і тремтіти.

- Я... так... я... вона... зроблю все, що в моїх силах. - Я обережно поставив дівчину на віз, вирішивши залишити їй плащ, щоб зігрілася, і поспішив віддалитися від неї, доки ще був у силах стримувати свої первісні інстинкти, що закликали мене зробити її своєю та зв'язати наші життя Клятвами Вічності.

Спостерігав за тим, як воїни грабують село, ведуть до кліток полонених, і вирішив піти до річки, де, напевно, мене перестане переслідувати цей сморід, і я зможу обміркувати ситуацію, що склалася.