Розділ п’ятнадцятий. Перший удар

Палац прокинувся від крику.
Не людського — різкого, прорізного, такого, що несе в собі магію сигналу. Тривога. Давня, заборонена, призначена лише для одного випадку.
Зрада всередині.
Я відчула її ще до того, як Адріан зірвався з місця. Сила всередині мене здригнулася — не від страху, а від люті. Хтось переступив межу.
— Це не старійшини, — сказала я, вже рухаючись. — Це хтось ближче.
Коридори були наповнені хаосом: варта бігла в протилежні боки, магічні печаті тріскалися, ніби їх ламали зсередини. Запах крові — свіжий, теплий — вдарив у груди.
— Західне крило, — різко сказав Адріан. — Там архів кровних угод.
Ми влетіли в залу одночасно.
Мармур був залитий червоним.
Тіла двох вартових лежали біля входу — не вбиті, виснажені. Їхню кров не пролили. Її забрали.
— Це не напад, — прошепотіла я. — Це ритуал.
І тоді я побачила його.
Сер Каллен — радник Адріана. Той, хто завжди стояв у тіні, говорив тихо, радив обережно, заспокоював Раду. Він стояв біля відкритого сховища, тримаючи в руках древній сувій, що пульсував темним світлом.
— Відійди, — холодно сказав Адріан.
Каллен повільно обернувся. Його очі світилися червоним. — Ти запізнився, мій королю.
— Ти зрадив мене, — голос Адріана не тремтів.
— Ні, — Каллен усміхнувся. — Я врятував нас усіх. Від неї.
Він подивився на мене з огидною ясністю. — Ти — помилка, яка повторюється. Але цього разу ми не дозволимо тобі дійти до кінця.
Я зробила крок вперед — і він відступив. Інстинктивно.
— Ти боїшся, — сказала я спокійно. — Значить, знаєш правду.
— Я знаю, чим ти станеш, — прошипів він і різко розірвав сувій.
Повітря вибухнуло.
Символи вирвалися зі сторінок, обплітаючи простір, як живі. Я відчула, як магія стискає мене — давня, створена спеціально проти Обраних.
— Тепер! — закричав Каллен.
З тіней вийшли ще двоє. Члени Ради. Вони були готові. Вони чекали.
— Адріане, не втручайся! — крикнула я.
Але він уже був між мною і ударом.
Заклинання вдарило в нього, відкинувши до стіни. Кров з’явилася миттєво.
— НІ! — у мені щось зламалося.
Не емоційно.
Структурно.
Сила вирвалася з-під контролю — не вибухом, а хвилею. Простір скрутився. Символи розсипалися, ніби попіл. Каллен впав на коліна, задихаючись.
Я стояла над ним.
— Ти хотів зупинити цикл, — сказала я тихо. — А став його частиною.
Я підняла руку.
І зупинилася.
Бо відчула.
Равен.
— Якщо ти вб’єш його, — його голос прозвучав у мені, — ти зробиш перший крок до того, від чого тікаєш.
Я опустила руку.
— Заберіть його, — сказала я варті, що нарешті вбігла. — Живого.
Я кинулася до Адріана. Він був блідий, але при свідомості.
— Ти пообіцяв… — прошепотіла я.
Він слабо усміхнувся. — Я пообіцяв бути поруч.
Я притисла його до себе. Моя кров заспокоювала його рану — сама, без слів.
І тоді я зрозуміла:
перший удар був не по трону.
І не по мені.
Він був по нашому вибору.
І це був лише початок.