Розділ тринадцятий. Той, хто не обрав сторону

Равен вийшов у світло сам.
Без тіні.
Без маскування.
Без дозволу.
Старійшини відреагували миттєво — магія зали стиснулася, символи на підлозі змінили форму, охорона напружилася, ніби готувалася до удару.
— Неможливо… — прошепотів Другий старійшина. — Ти був знищений.
— Я був викреслений, — спокійно відповів Равен. — Це різні речі.
Я відчула, як кров у мені відгукнулася. Не покликом. Не підкоренням.
Впізнаванням.
— Ти не маєш права бути тут, — різко сказав Перший. — Ти порушив усі угоди.
— Я ніколи їх не підписував, — Равен перевів погляд на мене. — На відміну від вас.
Адріан напружився. — Ти привів її до Давнього дому.
— Ні, королю, — відповів Равен. — Вона туди повернулася.
Тиша стала важкою.
— Хто ти насправді? — спитала я.
Він подивився на мене довго — без страху, без бажання. — Я той, хто стояв поруч з Першою, коли вона зробила свій вибір. І той, хто не пішов за нею.
— Боягуз, — прошипів хтось зі старійшин.
— Ні, — спокійно сказав Равен. — Свідок.
Він обвів залу поглядом. — Ви створили цикл страху. Обрані як ключі. Королі як замки. Старійшини як тюремники. І щоразу, коли ключ починав думати… ви ламали його.
Я відчула, як щось стискається всередині. — Чому ти з’явився зараз?
— Бо цього разу ключ не ламається, — відповів він. — Він переписує форму дверей.
Старійшини заговорили одночасно. Закляття здіймалися, як хвиля.
— Ви не можете її контролювати, — сказав Перший. — Вона загрожує всьому.
— Вона загрожує вам, — поправив Равен.
Я ступила вперед. — Якщо ти не на їхньому боці… і не на нашому, — сказала я, — тоді чого ти хочеш?
Він подивився прямо на мене. — Завершення.
Адріан різко повернувся до нього. — Яке завершення?
— Циклу, — відповів Равен. — Навіть якщо це зруйнує трон. Навіть якщо це зруйнує любов.
Моє серце вдарилося сильніше. — Ти хочеш, щоб я пішла шляхом Першої?
— Я хочу, щоб ти пішла своїм, — м’яко сказав він. — Але ти маєш знати: кінець завжди має ціну.
— Яку? — тихо спитав Адріан.
Равен поглянув на нього. — Або вона втратить тебе.
Або ти втратиш її.
Я відчула, як повітря ніби тріснуло.
— Брехня, — сказала я. — Має бути інший шлях.
Равен усміхнувся сумно. — Завжди є. Але він болить найбільше.
Старійшини відступили. Не через страх.
Через розуміння.
— Вона ще не готова, — прошепотів Перший. — Але стане.
— І тоді ми не зможемо її зупинити, — відповів інший.
Я подивилася на Адріана. — Що б не сталося… я не дозволю вирішувати за мене. Навіть тобі.
Він кивнув. — Тоді я стоятиму поруч, доки зможу.
Равен зробив крок назад. — Коли ти будеш готова, — сказав він, — ти сама мене знайдеш.
І зник.
Зала знову стала просто залою.
Але я знала:
тепер у цій війні три сторони.
І жодна з них не говорить усієї правди.
Я подивилася на свої руки.
Вони більше не тремтіли.