Перший сон прийшов на світанку.
Я бачила себе у темній залі, залитій червоним світлом. На моїх руках була кров — тепла, жива. Не моя.
— Ти носиш у собі початок, — шепотіли голоси.
— І кінець.
Я прокинулася з криком.
Адріан був поруч миттєво. — Що ти бачила?
Я дивилася на свої долоні. Вони тремтіли. — Кров… Вона говорила зі мною.
Його погляд змінився.
Вперше — страх. Справжній.
— Це неможливо, — сказав він. — Таке можуть чути лише…
Він замовк.
— Лише хто? — прошепотіла я.
Адріан повільно підвів очі. — Лише ті, чия кров здатна створювати спадкоємців вічності.
У грудях щось обірвалося.
— Адріане… що зі мною відбувається?
Він торкнувся мого чола, ніжно, але з відчаєм. — Те, чого я боявся більше за війну.
Я більше не була просто Обраною.
Я ставала ключем до майбутнього світу.