Розділ 19. Вбивство.

Досі не вірю, що усе завершилось, моє покарання позаду. Йшла з Адеяном від муру до Академії й посміхалась. Почувала себе вперше - щасливою. Й навіть забула про Кіліана і те, що маю увечері розповісти йому усі види бойового захисту від нечисті. Та ще є час повторити й навіть відпочити.

— Дякую, ти мене врятував. Справді, я так тобі вдячна, що підтримав. 

Алеян зупинився наблизився ближче до мене. Він хоче мене поцілувати? 

Та в цей непідходящий момент почула крик. Жіночий крик в морозній темноті звучав моторошно. Повз нас пробігла варта, за нею Кіліан з Катніс. Щось сталось. В душі оселилась тривога, й не відпускала. 

— Будь тут. 

І Адеян пішов за вартою, а я залишилась стояти на місці. Та це погана ідея, просто стояти. Краще я буду з усіма в епіцентрі. А ще мене з’їдала цікавість й не подобався стан невідомості.

Коли була уже зовсім близько то сповільнила темп. Було темно, тому не одразу зрозуміла, що ж сталось. Перше на що звернула увагу, це на адептку, що плакала та тряслась, мабуть, вона і кричала. Біля неї стояла варта та ще адепт тримав за руку й заспокоював. А далі перевела погляд на ректора, який точно стоїть в епіцентрі біди. І побачила тіло. По мені пройшовся озноб, й починало підтрясяти, чи то від холоду, чи від мертвого тіла, що лежало на снігу, а довкола яскраві сліди крові. Дівчина була у формі Академії, із темним волоссям, тому важко зрозуміти хто це. Тому я підійшла ближче.

— Ріано, що ти тут робиш? Я казав чекати мене там.

Нічого не відповіла Адеяну, бо мов зачарована дивилась на мертве тіло дівчини, на руки, що без шкіряних рукавичок, на розстібнутий плащ, що розпростерся на снігу. На груди, де була така ж випалена рана завбільшки кулака. І апогеєм стало обличчя. Це Джейн! Джейн…

Мені перехопило подих, в горлі з’явився комок, який ніяк не проходив. Хто це зробив? Хто? Навіщо? І в голові почали спливати спогади про Тіандра, хлопця, що штовхнув мене на клітку зі Служитилем і його знайшли мертвим із такою ж діркою у грудях. І це говорило одне, що в Академії є вбивця. А ще по незрозумілій причині, він вбиває адептів які кривдять мене. Хоча це може бути випадковістю. 

— Хто це зробив? — ледь тихо запитала, бо було важко говорити, комок у горлі ще досі стояв.

— Треба вияснити. 

Відповів ректор.

До тіла підійшов той самий чоловік зі шрамами на обличчі, що забирав і Тіандра. Соанея казала, що його звати Фінчест і він роду некромантів. 

— Ходімо Ріано. 

Мене обняв Адеян і ми пішли до Академії. Хоч я не дружила з Дженні, скоріше навпаки, та мені безмежно було жаль її. Подумала про Соанею, цікаво чи вона знає? 

— Адеян, хто це може таке робити? Так жорстоко вбивати? Навіщо? Спочатку Тіандр, тепер Дженні.

Адеян був такий спокійний, здається його зовсім не потривожила подія, свідками якої ми стали.

— Ріано, це Академія Пітьми, ми на території яка стала епіцентром магічної битви й все довкола просякнуте родовим прокляттям. Нічого живого тут не росте, небо завжди огорнуте сірими хмарами. За бар’єром ціле військо нечисті - злої, голодної. Сама Академія на нас впливає, на всіх… І це по різному проявляється. В декого…

Він замовк, а я задумалась. Бо ніколи в такому руслі не думала про Академію, хоч знала про магічну битву та Роанський ліс. 

Ми зайшли в Академію, піднялись тими самими сходами що зроблені зі скелета дракона. І я щораз йдучи по низ, хотіла зупинитись та хоч якось допомогти…

В кімнаті на кріслі сиділа Соанея, вона читала книгу з «Магії смерті», мабуть, готувалась до завтрашньої лекції. Побачивши нас, точніше Адеяна, вона зраділа й почала спокусливо посміхатись, всім своїм видом показуючи симпатію до хлопця. 

— Соанея, Джейн…

Алеян, мабуть, шукав слова як сказати про смерть Джейн.

— Навіщо тобі Джейн, Адеян? Якщо є я? 

Знову ця її коронна посмішка.

— Джейн мертва.

Коротко сказав Адеян. А я стояла поруч і дивилась за реакцією дівчини.

— Що? Що ти таке говориш? Це такий жарт? Я годину тому бачила Дженні, вона…

— Куди вона ходила? З ким?

Я не втручалась у розмову, та бачила як змінилась Соанея. Вона уже не посміхалась, не дивилась на Адеяна, а про щось задумалась.

— Вона пішла за тобою! — і дівчина тицьнула пальцем на мене, — Після того, як ми бачились перед Академією, вона захотіла поговорити з тобою і примиритись. А я сказала що не робитиму цього, що ти… 

Соанея замовкла, бо не хотіла відкриватись перед Адеяном, вона і так забагато сказала.

— Я не бачила Джейн після того, як ми говорили троє біля Академії. Я зустріла ректора і ми разом відправились до муру, а повертаючись…

О, ні. То це що, через мене? Моя совість не давала мені спокою, я корита себе, хоч по великому рахунку нічого не зробила.

— Це ти винна! Ти! Тільки з’явилась в Академії, як усе пішло під три чорти! Спочатку Тіандр, тепер Джейн.

Дівчина продовжувала істерично кричати, я не витримала і вибігла з кімнати, в коридорі натрапила на Гарта. Він простягнув мені записку від ректора, де писало, щоб я негайно явилась. І я послідувала за Гартом.

В домі Кіліана пахло свіжою випічкою, а сам ректор сидів перед каміном та пив червоне вино.

— Ви уже вияснили хто вбив Джейн? — одразу почала з того, що найбільше мене тривожило.

Та ректор проігнорував.

— Види бойового захисту від нечисті!

Він серйозно? Молоду дівчину жорстоко вбили, а його цікавлять види бойового захисту від нечисті? Повірити не можу.

Я наблизився до нього та відповіла.

— Зазвичай магічні закляття та чари можуть допомогти в бою з нечистю. Це можуть бути магічні щити, які відбивають напади нечисті, магічні бар'єри, які захищають від їх вторгнень, чи магічні атаки, які можуть знищувати їх.

— Дуже добре! — сказав ректор. — А що ще можна використовувати?

— Також можна використовувати озброєння, таке як мечі, щити та лати, щоб захиститися від нападів нечисті. Однак, варто пам'ятати, що нечисть може мати магічні здібності, які можуть пройти через такий захист.