Розділ 18. Знову покарання.

— Вражає. Та не варто демонструвати свій дар, ще й на території Академії, бо у варти з’явиться робота.

Та на слова ректора мені було байдуже. Бо настільки захопилась деревом, яке саме оживила. Відчувала себе, нарешті, не порожнім місцем.

— Ріано, в тебе пари, не запізнюйся, бо знову отримаєш покарання від кураторки Катніс.

У ректора талант псувати все прекрасне. Він так майстерно топтав хвилини мого щастя. 

— Анджей, до речі, як успіхи в Ріани по фізичній підготовці?

Я стояла на місці й чекала відповіді Анджея, хоч і так знала, та і Кіліан знав. Навіщо тільки запитував?

— Успіхів не має. А до екзамену на виживання залишилось три місяці. 

Всього три місяці, ну тоді я точно не виживу.

— Імператор…

— Відбув, щойно провів його, прибуде теж через три місяці.

 Ректор говорив з Анджеєм, а я продовжувала стояти позаду нього. 

— Ідіть на пари.

Кинув Кіліан і пішов, не глянувши на мене. А Анджей провів мене до гуртожитку, почекав поки я переодягнусь і ми разом пішли на пари.

***

Минуло три місяці

— Ріано Саліван, Адептко Академії Пітьми, ви знову заробили покарання за недотримання правил.

Ректор злісно на мене дивився, не зводив очей й навіть не кліпав. А я рівно стояла, та очима блукала по кабінету. Натрапила на конверт на столі з печаткою імператора. Невже він скоро прибуде? Імператор - Саффолк Уффорд. Невже побачу його? Ця зустріч мене лякала, та водночас не могла побороти власну цікавість. 

За останні три місяці, я старанно готувалась до екзамену на виживання. Вивчала: історію Імперії, історію магії, історію родоводу стародавніх родів імперії, захист від темних духів. І бойове мистецтво. Мистецтво бою давалося мені найважче. А ще і вибудувати хоч якісь відносини з одногрупниками. Вони мене не сприймали й робили все щоб вижити з Академії. Особливо їм не подобалась моя «дружба» з ректором, Адеяном та Анджеєм. Це вони ще про заручини не знають, бо ректор вирішив що ця інформація для загалу є зайвою, а я в принципі підтримала його в цьому. Тому знову на руці де герб ношу металевого браслета.

— Адептко, я до вас звертаюся?!

Риси ректора за цей час стали ще більш виражені, підборіддя та вилиці гостріші, а під очима мішки, мабуть, він не спить, а все думає про бар’єр та задум імператора. Він зробив це для себе головною ідеєю фікс - знайти рішення та врятувати Академію від навали мертвих. 

— Я нічого не робила.

Тихо, та чітко відповіла. І дуже не хотіла виправдовуватись, розповідати про хитро розумні інтриги Соанеї, яка те і робить, що підставляє мене. А кураторка Катніс це бачить, я впевнена, що бачить, та закриває очі й продовжує карати мене. Просто тому, що терпіти мене не може.

— Наступного разу, адептко, ви говорили теж.

Та я знаю, на пам’ять не скаржуся. Огризнулася я мовчки. 

— Сьогодні, в якості покарання, допоможете варті прибрати біля муру. Після нападу нечисті, залишається багато… — він задумався, шукаючи підходяще слово. 

Та я і так здогадалась що ректор має на увазі. 

— Добре. 

Відповіла й хотіла пошвидше піти. Та Кіліана не задовільнила така швидка відповідь, він хотів ще посповідати мене. Вилити свою злість, незадоволення та роздратування. Який же у нього противний характер, приправлений тонною негативу.

— Навіщо тоді було зривати лекцію? Навіщо псувати раритетне майно Академії, та старовинну книгу про темних духів? 

Як мені докричатися до цього твердолобого чоловіка, що мене підставили і я нічого не робила?

— Така твоя поведінка недопустима. Я забороняю тобі, так себе вести. І попереджаю, ще хоч один інцидент, і покарання обиратиме не тільки кураторка. Я особисто виберу покарання, яке точно тобі не сподобається. І з прибиранням воно точно не буде пов’язане. 

Ой, це щось новеньке. І уже мені не подобається. Ректор точно нічого доброго не придумає.

— Сьогодні після прибирання, зайдеш до мене і розповіж усі види заклинань бойового захисту від нечисті.

Він піднявся з крісла, бо весь час, на відміну від мене сидів, та підійшов до мене. Недбалим, байдужим рухом руки, згріб локони з мого обличчя, заклав їй за вухо.

— І заплітай волосся охайніше, не годиться ходити з таким розтріпаним виглядом.

Я із докладанням сили, витерпіли близьку присутність у моєму особистому просторі, ректора. От ніяк не можу я спокійного реагувати на нього. Бо коли він близько підходить, як от зараз, то мої емоції дають збій. Вони противорічно стрибають з однієї крайності до іншої. А ще починаю шалено хвилюватись й відчувати себе - ніким, порожнім місцем. Потрібно терміново попрацювати над власною самооцінкою.

Ще цікаво, що після сімейного трибуналу, і ритуалу заручин ми жодного разу не розмовляли про той факт, що заручені. Чому я дуже рада, це останнє, про що хочу говорити з Кіліаном.

Я виходила з кабінету, а кураторка Катніс зайшла.

Вийшла на двір, накинула на голову каптура, і просто стояла й дивилась на Академію. А потім піднялась на пагорб і присіла на невеличку, дерев’яну лаву, що була під зеленим деревом, тим самим, яке я оживила. Так, дерево продовжувало жити, й мороз, вітер не могли йому завадити. Цей факт, неабияк радував мене. Як і той, що ректор дозволив залишити дерево, хоч воно і привертало зайву увагу. Я часто сюди приходжу, сідаю на лаву, яку спорудив Анджей, і дивлюся на краєвид що відкривався, а саме Роанський ліс. І думаю про все, та часто повертаюсь до тієї самої магічної битви, що відбулась майже п’ятсот років тому. Битви, чи скоріше трагедії. Цікаво, а що про це думає імператор, саме він винуватець цього.

— Знав, що знайду тебе тут.

Біля мене присів Адеян, зовсім близько. Я посміхнулася йому, а він обійняв мене.

— Що, знову Соанея? І яке покарання на цей раз?

Як добре, що він не такий як ректор. Що вірить мені, та слухає, не те що дехто.