Розділ 15. Новий тренер.

— Я зробив багато помилок. Був молодим та імпульсивним. Не помітив що мною вправно маніпулювали. Вона була така юна, недосвідчена, наївна, вродлива... Зовсім як ти зараз.

І тільки я в очікуванні почути відповідь про помилки ректора, за які його виключили з Академії, і про жінку, яка очевидно відіграла велику роль у його житті. Як почувся гучний стук у двері. Не просто стук, а магічний, і може вже й дверей немає, після такого гуркоту.

Хоча навряд, бо спокійний, впевнений погляд Кіліана, говорив, що у своєму домі він впевнений.

Я ще не охолонула, ще дуже зла на Адеяна, тому не хотіла його бачити. А ректор спустився вниз і мабуть, вийшов надвір, бо я чула як відчинились двері, та ніхто не зайшов, сподіваюсь він хоч одягнув щось на себе. Не вистачало, щоб Адеян не те подумав. Стоп, Ріано. Та мені байдуже має бути що він подумає. Він поступив підло. Ризикнув моїм життям.

Відігнала від себе не потрібні думки й намагалась вникнути у книгу, та перечитувала останній куплет тричі й так нічого не зрозуміла. Говорилось щось про символ смерті у Сірому вимірі, він був з гострими краями й у формі напівкругу. І я ніяк не збагну, навіщо символ смерті у вимірі, в який потрапляють мертві… Ой, чому тільки мертві? Я ж теж там була, тому живі можуть потрапити, отже і скористатись цим символом. Але, це все одно заплутано, чи я просто ще не про все інформована?

Зайшов Кіліан, одягнутий, що вже добре і сам.

— Завтра відправляємось у мій родовий маєток на сімейний трибунал. А тепер іти спати.

Я не перепитувала нічого, він був роздратований, мабуть, розмова з Адеяном не склалась. Хоч хотіла знати, як саме добиратимемось до маєтку, чи він далеко знаходиться? І навіщо мені бути там?

***

Мене розбудив Анджей, от не сподівалась. Я сонно на нього дивилась, а він мені говорив, щоб я вдягалась та йшла тренуватись, а він мій особистий тренер.

Вмилась, наспіх одягла спортивну форму й вийшла на двір, й було так рано, що ще добре й не розвиднілось. 

— Чому ми встали у таку рань? — поскаржилась я високому хлопцю, з обличчям на якому так багато невеликих родимок. 

Я позіхнула, й зовсім не виспалась, добре, що хоч руки зажили й не боліли. А от Анджей був бадьорий, свіжий та виспаний.

— Щоб встигнути до початку уроків в Академії. 

— А що означає, що ти мій особистий тренер? Хто так вирішив? І чи я буду додатково займатись із Катніс та одногрупниками чи…

— Тільки зі мною. А тепер менше слів, починаємо розминку із пробіжки, а потім кілька віджимань, тобі необхідно руки підкачати, бо дуже слабкі, вправи для преса, розтяжка, для гнучкості та почну навчати тебе створювати зброю магією. 

Я тільки відкрила рота, щоб уточнити про зброю, як Анджей почав бігти, й мене жестом запросив. Нічого не залишалось як прослідували за ним. Ми бігли по утоптаній доріжці навколо будинку Кіліана, було навіть не слизько, доріжку чимось посипали. Перше коли ще так нічого, а от наступне далося мені важче. Весь час думала про те, щоб зупинитись та віддихатись. Та Анджей виявився таким строгим, навіть не очікувала. 

Після пробіжки хотіла впасти й вмерти, але хлопець продовжував мене мучити. І після віджимань, пресу, розтяжки, ми узялися до останнього. 

— Ти до речі вибач за вчорашнє, Адеян перестарався, та він хотів допомогти й ми контролювали ситуацію. 

— Контролювали? Серйозно? Щось я сумніваюсь у цьому.

Я справді не вірила, що вони усе контролювали. Монстри були надто близько, один мало не вкусив мене. Мене ображало що хлопці так поставились до мого життя, якось не серйозно чи що. Я розумію що ми мало знайомі, що вони нічим не зобов'язані мені. Та все одно в глибині душі - розчарована.

— Витягни праву руку вперед, заплющ очі й представ собі зброю, якою ти б хотіла вбити зомбака?

— Що? Я не вбивця, не хочу нікого вбивати, тільки захиститись.

Огризнулась, бо не люблю насильства.

— Добре, уяви, що тебе оточили зомбаки й тобі потрібно захиститись. Як твою руку поколює від магічної напруги…

Я заплющила очі й уявила, і моя уява була надто реалістична, бо я мов наяву бачила монстрів. Пальці почали пекти, магія наполегливо хотіла вийти та їй ніби щось заважало.

— Не виходить. 

Пройшло майже пів години марних спроб, в мене не виходило і все.

— На сьогодні досить. Тобі треба збиратись.

Анджей провів мене до дверей, а сам не заходив.

— А ти не йдеш?

— Ні, у мене заняття. І я не йду з Вами на сімейний трибунал.

І він розвернувся й попрямував до Академії, мені навіть сумно стало, уже звикла, що він неподалік.

У їдальні сиділи за столом Кіліан та Адеян, такі набундючені. Вони мовчали, механічно їли й думали про щось. Я теж їла мовчки.

— Ріано, переодягнись у форму та зустрічаємось надворі за десять хвилин.

Мені не вистачить десять хвилин, щоб помитись після тренування та одягнутись… Поспішила до кімнати, зняла одяг що пропах потом, швидко помилась у ледь теплій воді. Та одягалась, все необхідне взяла у шафі. І потратила ще три хвилини, щоб заплескав тугу косу.

На дворі на мене чекали чоловіки. По виразу Кіліану будо видно, що я запізнилась. А от Адеяна я ігнорувала й не дивилась на нього.

Ми вийшли з безпечної території, тобто минули бар’єр і в мене неначе дежавю. Вчора я довірилась і мало не загинула.

— Зачекайте, здогадуюсь що особливого вибору в мене немає. Мене не запитували чи я хочу йти на ваш сімейний трибунал… Не інформували як ми добиратимемось, і що там відбуватиметься. Я це упущу і вдам що не проти йти з вами обома. Та хочу, щоб ви дали слово, що не піддаватимете моє життя смертельній небезпеці.

Виговорилась і стало легше. Я заклала руки у замок й чекала відповіді.

— Ми вийшли з території Академії, бо магічна активність спричинить сплеск нечисті, які рватимуться через бар’єр. Причина чому ти йдеш з нами - проста. Бо головною темою трибуналу є Ти.  І даю слово, що з тобою нічого не трапиться.