Розділ 13. Болісне приземлення.

Прокинулась від розмов дівчат, які не хвилювались що мене розбудять, всього на  кілька секунд мені здалось, що я в притулку. Що ось почую крик матрон, які роздаватимуть завдання на день дівчатам.

Та це марево швидко пройшло і я виринула в іншій, новій своїй реальності. З монстрами, нечистю, ходячими мерцями.

Спочатку я піднялась, одягалась. Соанея, не говорила до мене як і Діана, вони, мабуть, змовились і вдавали, що не мене не існує. Неприємно, та переживу. Та незважаючи на це, я слідкувала за Соанеєю, й старалась триматись неподалік. Спочатку вона з Діаною пішла у їдальню, а потім у коридорі нас зустріла Катніс і сказала, щоб я йшла за нею. Кураторка провела мене у свій кабінет і видала спортивну форму.

— Кожного ранку та вечора від сьогодні у нас фізична підготовка, а саме біг довкола Акалемії, а потім на полігоні тренування. І хочу попередити тебе, що жодних потурань із за твоєї  близької дружби з ректором - не буде. І мені байдуже, що ти слабша за інших адептів. І це очевидно, бо більшість твоїх однокурсників із роду вурдалаків та змієподібних, або з родів могутніх магів. А ти…

А я ніхто. І так знала, до чого вона веде. Усі знатні, родовиті, а я як все… Куди б не потрапляла, все одне і теж.

— Ніякої дружби у мене з ректором немає. Тим більше близької. Тому не розумію вашого упередженого ставлення. Ви ж мене навіть не знаєте…

Катніс не сподобалась моя промова, може й справді мені краще б мовчати було. Вона піднялась з крісла та підійшла до мене.

— Я знаю таких як ти. Вдають із себе невинних овечок, а насправді тільки й думають як звабити достойного чоловіка та вистрибнути за нього заміж. Та май на увазі, на таких як ти не одружуються.

І вона відійшла від мене. Обернулась спиною, показуючи, що аудієнція завершена.

І я піднялась та вийшла. Чесно кажучи, було образливо таке чути. Неприємно, що кураторка такої про мене думки. На очах виступили сльози, та я подавила їх. Це не час та не місце для сентиментів. Адепти коли мене бачили, то насторожено відходили. Цікаво чому? 

Коли одягнулась та вийшла на подвір’я Академії то одразу побачила купку адептів, своїх одногрупників, біля яких уже стояла Катніс теж одягнена у спортивну форму, а сама, чорні штани з важкої тканини та светр. Плащ я одягла по верху, бо вітер, мороз, ніхто не скасовував, але мої одногрупники були без плащів, просто у светрах

— Адепти, приготувались до забігу. Біжимо три кола. Хто фінішує першим, отримає додаткові бали, хто останній, навпаки їх втратить.

Я навіть не сумнівалась, хто буде останнім. За командою ми рушили за Катніс, яка бігла з нами. І я задихалась, легені пекло вогнем, я навіть не думала, що одне коло навколо Акалемії, таке величезне.

Третє коло я ледь повзла. Навіть не думала, що в мене така погана фізична підготовка. Про тренування, то взагалі мовчу… Мої одногрупники, були підготовлені реально добре. Ще вони використовували свої переваги. Хто пазурі та ікла, хто використовував у бою довгий ящериний хвіст. А от маги билися по особливому, магічно. Кидали один в одного заклинання, та вправно відбивали атаки. Магія це справді прекрасно. 

Я просто стояла в куточку, наглядала, поки не почула своє ім’я.

— Ріана Саліван! Досить відсиджуватись, на екзамені виживання, що робитимеш?

Екзамен виживання? Це кураторка щойно придумала, чи ні? 

— Адептко, негайно підійди! Я кидатиму в тебе легкі заклинання, а ти намагайся відбити їх. Підіймай долоні вгору, напруж пальці та представляй як магія накопичується у подушечках пальців, як оживає.

Я зробила все, як каже Катніс, напружила, представила й була готова… Усе сталось так швидко, блискавично. В мене летить блискавка і все… Мої долоні не зупинили атаку. Магія яка мала щойно ожити, зреагувати, просто спала.

Мене відкинуло на п’ять метрів. Боляче приземлилась на п’яту точку, й на останок, втратила свідомість.

***

Отямилась у себе в кімнаті, дівчат не було. І я просто лежала та думала про те, що є повною нездарою. 

— Кумедно ти падала. Давно я так не реготав. 

Навіть не злякалась, справді. Уже звикла, чи мені просто байдуже все стало?

Генерал підійшов до мене, чи підплив, він же не живий, а просто привид, якого я бачу, з незрозумілої причини.

— І ти повна нездара. Серйозного, мабуть, Академія пітьми за свою довгу історію не мала такого адепта, який не вміє користуватись власною магією.

— Дякую, ти дуже підтримав. 

— Я кажу правду. А підтримувати не моя парафія. Максимум що можу зробити, це дати кілька магічних порад.

— Не відмовлюсь.

Мені зовсім нічого втрачати. 

— Та за невелику послугу. Знаєш, не звик робити щось безплатно.

Чомусь такого не чекала повороту…

— Ти мертвий. Тому що тобі може бути потрібне у світі живих.

— Якось образливо звучить це з твоїх уст. 

Далі наступила пауза. Я не наполягаю, щоб генерал допоміг мені, бо не мала бажання встрявати у нові авантюри. І ми мовчали, поки я не згадала про…

— А що таке екзамен виживання?

— Це екзамен який ти навряд здаси, швидше до мене приєднаєшся. Першокурсники проходять бар’єр і мають цілу ніч провести у Роанському лісі.

— Але там нечисть, монстри…

— Так, це саме родзинка екзамену.

Відчинились двері та зайшов Адеян.

— З ким розмовляєш?

Він оглянув кімнату, шукаючи когось… та не бачив генерала. А при встала з ліжка, обвела поглядом кімнату і теж не побачила генерала, що на краще.

— Соанея розповіла що сталось на тренуванні. Не розумію, в тебе ж є магія, то чому ти не вмієш використовувати її?

— Мене ніхто цьому не вчив, я жила у притулку для сиріт. 

— У світі, де магія заблокована... Так, я пам'ятаю. Як ти там опинилась? 

— Хотіла б я знати... — сумно відповіла, бо так втомилась від невідомості.

Адеян, дуже красивий хлопець, було в ньому щось таке особливе, шарм, чоловіча сила, впевненість і водночас людяність. Точно, людяність, саме цього не вистачає Кіліану. А от в Адеяна вона є, і це їх різнить.