Розділ 9. Неприємні розмови.

— Як нечисть могла пошкодити бар’єр? І чому саме зараз? — Кіліан запустив руку у волосся, та втомлено схилив голову.

Він думав, а я бачила як він мовчки перебирав усі можливі варіанти та не знаходив серед них вірного.

Ми сиділи у домі ректора, у тій самі кімнаті з каміном, що і вчора, пройшов всього день, а скільки подій, негативних звісно. Я сиділа на кріслі із високою спинкою біля каміна в якому горів вогонь. Хотіла перебратись, бо форма вимащена болотом, як і руки, волосся та навіть обличчя. Та сил було мало, відчувала загальну втому, знесилення. 

— А от мене більше цікавить, як Ріана нас знайшла, та як знала, що потрібно поставити у символі Сірого виміру крапку. Точніше навіть не так, крапки у символі не має бути, але вона її поставила і це спрацювало. Це… — Адеян відвернувся від мене, бо досі під час своєї промови, він дивився уважно просто мені в очі.

— Особливо враховуючи, що ти нічого не знаєш про магію, — продовжив Анджей.

І тут уже задумалась я. А чи варто усе розповідати про генерала? Чи не зашкодить це мені? Щось чоловіки надто серйозні й злі переді мною. Чекають від мене грандіозного зізнання. 

— Я уже казала бачила… — зайшов Ганс і приніс тацю з їжею та напоями, тому я замовчала і саме вчасно, бо до нас завітав ще один гість.

Той самий винуватець, а може і не винуватець? Бо якби не генерал, то я б не знала взагалі нічого ні про символ, ні про Сірий вимір. Чоловік темною хмаринкою заплив до кімнати і я уже хотіла окликнути його, та зупинилась, бо зрозуміла, що ніхто не звернув на генерала уваги. Він стояв впритул до Адеяна, дивився на нього, а адепт дивився крізь нього на Ганса. 

То що ж виходить, генерала тільки я бачу? І звідки така честь на  мене впала? 

Я піднялась, від різкої зміни положення тіла, в голові запаморочилося.

— Мені потрібно у вбиральню та переодягтись. 

Чоловіки подивились на мене здивовано, наче підозрювали, що щось не ладне. Та нічого страшного, нехай думають що хочуть. Я направилась до кімнати де ночувала й була здивована, що мене уже чекав чистий одяг, форма Академії, а у купальні стояла посередині місткість з водою від якої підіймався пар. З недовірою підійшла ближче, занурила руку у воду – гаряча. 

— Не думаю що розповідати про мене, гарна ідея. А ще навряд тобі повірять.

На цей раз я не злякалась генерала, бо морально підготувала себе до нашої зустрічі.

— А може навпаки, мені варто розповісти усе Кіліану, Адеяну, Анджею. Повірять чи ні… Побачимо. А до речі, чому вони не бачать тебе? 

— Не бачать, бо я цього не хочу. 

Він непорушно стояв, дивився на мене, а потім розвернувся в сторону дверей і почав рухатись до них.

— І до речі, я радий, що ти додумалась й допомогла відновити бар’єр. 

Він посміхнувся, й посмішка його зовсім не робила добрішим. 

— У мене багато справ. А ти подумай над тим, хто твій ворог, а хто друг.

І він плавно підплив до дверей і зник. Сподіваюсь він не підглядатиме за мною?

 Зачинила двері на замок, швидко роздяглася і залізла у воду. Спочатку було гаряче, та через кілька хвилин звикла до такого омріяного блаженства, що дарувала вода. Занурила голову у воду, намилила шматком мила, яке пахло травами, помасажувала руками й знову занурила голову у воду, щоб змити. Аромат трав піднявся й перемішався із паром. Я навіть забула про всі не щастя що відбулись за останні дні.

— Подобається? — пролунало, і одразу вбило мене. 

Та краще б це був генерал ніж… Кіліан. Тільки не він. Може мені причулося? Безмежно цього хотіла. Та як завжди, мені не щастить. 

— Неввічливо залишати усіх під час розмови, особливо коли являєшся її основним елементом.

— А вриватися до дівчини в купальню, ввічливо? — мені було так незручно. 

Я ж повністю гола, лежу у воді. Добре що хоч вода не прозора, а завдяки милу, стала біла як молоко. Та все ж… Це не рятувало ситуацію повністю.

— Вриватися, це гучно сказано, — відповів, заноза, Кіліан.

— Зовсім ні, бо двері були зачинені. А ви їх відімкнули й увійшли не запитавши дозволу, — я говорила не голосно, стримувала власний гнів, що вирував та страх.

— Це мій дім, тому я заходжу туди, куди забажаю, а не вриваюся.

О ні, цьому чоловікові, марно щось доказувати. Він знайде сотню абсурдних причин власної правоти.

— Вийдіть. Будь ласка, вийдіть із купальні.

Я старалась не зірватись й не накричати, чи не заплакати.

— Спочатку хочу дізнатись відповіді. 

Я не могла дивитись на нього, тому старанно відводила очі. Мабуть, я червона як малина, бо відчувала як горять щоки.

— Я випадково на вас натрапила. Вийшла з Академії, повернула не там і… Уже ви, мур та нечисть. 

Говорила не своїм голосом. Чи то він усвідомлення що брешу, чи від того факту, що лежу гола у ванні, а Кіліан стоїть зовсім поруч. Всього на секунду підняла на нього погляд і… Не очікувала побачити схвильованого Кіліана, чи то розсердженого. А може він знає що я обманюю зараз?

— Знаєш, а у мене є один спосіб дізнатись правду…

Що? Що він має на увазі? Чи то я щось накрутила себе? Скоріш за все так. Бо я не можу бути бажаною для Кіліана. Він — дорослий чоловік, занадто дорослий, занадто владний, занадто високого походження, занадто сильний як фізично, морально, магічно, він занадто красивий. Він не то що миловидний, симпатичний, з ідеальними рисами обличчя і тому подібне, та все ж мушу визнати що Кіліан красивий чоловік. Щось у ньому є, але це скоріше лякало мене ніж приваблювало. Та і взагалі, усе в ньому занадто для мене.

А я, хто ж я? Без роду, статків, благородного походження, манер і зовнішність моя… Посередня, ніколи не отримувала багато уваги чи компліментів.

— Навіщо я тут? — я не навмисно переводила тему розмови. Я справді дуже хотіла зрозуміти.

— Не потрібно відволікати мою увагу. Хитрувати. Я цього не люблю.

Кіліан стиснув свої губи, він так часто робив, коли сердився. А ще він не підходив до мене, а просто стояв і дивився уже не на мене, а на воду.