Розділ 17. Бій у серці порожнечі

Стрибок "Натхнення" був втіленням хижої досконалості. Жодного зайвого руху. Жодного звуку. Лише стрімке зближення, що мало на меті розірвати, знищити.

Морок не відступив. Він зустрів атаку, і студія здригнулася від зіткнення двох протилежних сил. Це був не гуркіт вибуху. Це був глухий, вакуумний звук, наче сама реальність на мить прогнулася. Морок виставив уперед руку, і його тінь згустилася, перетворившись на щільний, майже матеріальний щит. Гострі, як леза, відростки монстра вдарили в цей щит.

І тінь почала розсипатися.

Вона не рвалася. Вона зникала, танула, як темний цукор у воді, в місцях дотику. Я з жахом спостерігала, як сила Морока, прадавня і, як мені здавалося, всемогутня, просто поглинається цим створінням. Воно не боролося з магією. Воно нею харчувалося.

— Його панцир... — прохрипів Вайсс, втискаючись у стіну. — Він адаптується! Він аналізує вашу силу і створює протидію!

Монстр відскочив назад, і я побачила на його біомеханічній броні ледь помітні візерунки, що світилися. Вони повторювали структуру тіні Морока, але у викривленому, спотвореному вигляді. Воно вчилося.

Морок відступив на крок. На його обличчі вперше з'явився вираз... напруги. Він був мисливцем, що зіткнувся зі здобиччю, яка не мала запаху, не залишала слідів і була імуною до його отрути.

Я не могла просто стояти. Я — хакер. Моя зброя — інформація. Я підняла свій термінал, ігноруючи попередження про системні помилки, і направила сканер на монстра. Я не намагалася зламати його. Я намагалася прочитати.

Екран заповнився хаосом, але крізь нього почали пробиватися окремі, впорядковані пакети даних. Це були не його думки. Це були звіти про стан системи. Його власної системи. Температура біокомпонентів. Рівень поглинутої енергії. Тактична оцінка загрози.

І серед усього цього — один рядок, що повторювався знову і знову.

> ЗАПИТ РЕСУРСІВ. ДЖЕРЕЛО: "КОЛИСКА". СТАТУС: ВІДМОВЛЕНО.

Моя здогадка була правильною. "Колиска" була не просто його творінням. Вона була його джерелом живлення. І я, знищивши бота-мавку, перекрила йому доступ. Зараз він бився на залишках енергії. Він був голодний.

— Він відрізаний від джерела! — крикнула я Мороку. — Він не може підзарядитися!

"Натхнення" різко повернуло своє єдине око в мій бік. Воно зрозуміло, що я його бачу. Що я читаю його секрети. Низький, загрозливий гул знову наповнив студію.

Морок скористався цією миттю. Він не став атакувати тінню. Він рушив уперед, і його рухи були такими ж швидкими й точними, як у монстра. Це був не бій магії. Це був танець двох хижаків. Морок ухилявся від ударів гострих лез, намагаючись скоротити дистанцію. Його метою був не панцир. Його метою було єдине вразливе місце. Єдине чорне око.

Але "Натхнення" було занадто швидким. Воно передбачало кожен його рух.

— Його ядро! — раптом закричав Вайсс. Його обличчя було спотворене жахом, але в очах з'явилася іскра божевільної рішучості. — Його первинний код! Він не може його змінити! Скажи йому... скажи йому: "Тиша, моє Натхнення"!

Це була команда. Головна директива, яку творець заклав у своє творіння. Слово, що мало змусити його замовкнути.

— Тиша, моє Натхнення! — крикнула я щосили.

Монстр на мить завмер. Його тіло пройняла дрібна судома. Команда творця боролася з його новою, власною волею. Це тривало лише долю секунди. Але цього було достатньо.

Морок не став бити. Він прослизнув повз захист монстра і поклав свою долоню прямо на його величезне чорне око.

Не було спалаху. Не було вибуху.

Була лише тиша.

Тінь Морока хлинула всередину створіння не як атака, а як розчинник. Вона не ламала. Вона розчиняла. Біомеханічний панцир почав розпадатися, перетворюючись на сірий пил. Хитин, метал, кабелі — все зникало, не залишаючи сліду. За кілька секунд на місці жахливого монстра не залишилося нічого.

Лише тиша. І купа сірого попелу на мармуровій підлозі.

Я важко дихала, намагаючись вгамувати тремтіння. Морок стояв, опустивши руку. Він виглядав виснаженим. Частина його тіні, яку поглинув монстр, не відновилася.

Вайсс повільно сповз по стіні, закривши обличчя руками. Його кошмар закінчився.

А наш — тільки починався. Бо тепер я знала, що в цьому світі є речі, страшніші за прадавню магію. І люди самі їх створюють.