Розділ 9. Перша нитка

Його долоня відпустила мою, але відчуття холоду і ваги тисячолітнього Пакту залишилося. Ми стояли під дощем, що вщухав, оточені байдужими вогнями міста, двоє союзників з різних світів, об'єднані спільною метою.

— Нам потрібна інформація, — сказала я, першою порушивши мовчанку. Діловий тон допомагав тримати емоції під контролем. — У мене залишилися фрагменти коду "Колиски". Пошкоджені, але, можливо, я зможу щось витягти. Сигнатуру творця, прихований IP-адрес... будь-що.

Він кивнув, і тінь від нього, здавалося, стала глибшою. — Моя квартира. Це моя територія.

Він не став сперечатися. Коли я розвернулася, щоб іти, він просто зник, розчинившись у темряві провулку. Я не здивувалася. Я знала, що він буде там.

Коли я увійшла до своєї квартири, він уже був усередині. Не стояв посеред кімнати, як минулого разу, а тихо, майже непомітно, знаходився біля панорамного вікна, дивлячись на місто. Його присутність більше не здавалася гнітючою загрозою. Тепер це була просто... присутність. Важка, як граніт, але статична.

Я мовчки пройшла до своєї робочої станції. Підключила резервний термінал і вивела на головний екран залишки даних. Цифрове місиво. Рядки коду, побиті й перекручені його силою. Для будь-кого іншого це був би просто сміттєвий файл. Але для мене це був виклик.

— Мені потрібен час, — сказала я, не обертаючись. — І тиша.

Я занурилася в роботу. Пальці літали над сенсорною панеллю, відновлюючи пошкоджені сектори, зшиваючи розірвані ланцюжки коду. Години спливали. Місто за вікном жило своїм життям, а я сиділа у своїй цифровій печері, полюючи на привида в машині. Морок не ворушився. Він просто стояв і дивився, і я відчувала його погляд на своїй спині. Він не спостерігав за мною. Він спостерігав за процесом, за тим, як я перетворюю хаос на порядок.

І нарешті, після майже шести годин безперервної роботи, я її знайшла. Маленьку, ледь помітну ниточку.

— Є, — прошепотіла я.

Він беззвучно опинився за моєю спиною. Я не здригнулася. — Це не IP-адрес і не ім'я, — пояснила я, вказуючи на рядок символів на екрані. — Це... підпис. Як у художника на картині. Кожен кодер має свій унікальний стиль, свої "фішки". Цей підпис зашифрований, але я бачу його структуру. Він повторюється в ключових вузлах програми. Це підпис архітектора системи.

Я збільшила фрагмент коду. — Подивіться. Цей візерунок. Він нелогічний з точки зору програмування. Він надлишковий. Але він красивий. Елегантний. Це не просто код. Це мистецтво. Наш творець — не просто технар. Він — митець. І він дуже пишається своєю роботою.

Морок нахилився, і я відчула холод його присутності. Його срібні очі вдивлялися в екран, і я зрозуміла, що він бачить не символи. Він бачить суть. Енергію, вкладену в цей код.

— Цей візерунок... — промовив він тихо. — Він має відлуння. Слабке, спотворене, але воно є.

— Що ви маєте на увазі? — я повернулася до нього.

— Кожна дія залишає слід. Не тільки у вашому світі, а й у моєму. Коли ваш "митець" створював цей код, він вкладав у нього не тільки логіку, а й емоції. Намір. Цей намір залишив відбиток, який я можу відчути.

Він заплющив очі. Тиша в кімнаті стала майже абсолютною. Я бачила, як тіні навколо нього ледь помітно тремтять.

— Я бачу його. Не обличчя. Не ім'я. Я бачу місце, де цей візерунок найсильніший. Де він народився. Це не серверна. Це майстерня. Високо над містом. Скло, сталь і самотність. І... запах олійної фарби.

Він розплющив очі. В них палав холодний вогонь. — Він не просто кодер. Він художник. У прямому сенсі цього слова.

Я миттєво почала пошук. Елітні пентхауси, що використовуються як студії. Художники, що працюють з цифровими технологіями. Список був довгим.

— Мені потрібна деталь, — сказала я. — Будь-яка зачіпка.

Морок знову заплющив очі. — Корпорація "Еон"... — прошепотів він. — Він пов'язаний з ними. Він ненавидить їх, але він бере їхні гроші.

Мої пальці завмерли над клавіатурою. "Еон". Найбільша корпорація з виробництва нейро-інтерфейсів. Компанія, яка офіційно засудила "Гіперіон" і вимагала його закриття.

Я ввела нові дані в пошук. І список скоротився до одного імені.

Золтан Вайсс. Геніальний художник-відлюдник, відомий своїми інтерактивними інсталяціями, що поєднують мистецтво і нейро-технології. Його головний спонсор — корпорація "Еон". Його студія — пентхаус на вершині вежі "Олімп".

Я вивела на екран фотографію його останньої роботи. Це була складна структура зі світла і тіні.

І в її основі лежав той самий візерунок. Його підпис.

Ми знайшли його.