11

— Що ви взагалі тут робите? — я натягла на обличчя маску байдужості та пройшла до кавоварки, щоб налити собі кави. На щастя, вона була повністю готова, то ж я досить швидко повернулась до цього божевілля з чашкою в руках.

— Мені потрібна була особиста консультація, — пробурмотіла тітка, — і для чого було шукати нового нотаріуса, якщо у нас є чудовий знайомий?

— Як неочікувано, — я закотила очі та надпила каву, — а де батьки?

— Твоя мама поїхала в місто. А тато, здається, вийшов прогулятися, — тітка криво посміхалась. Я переводила погляд з неї на цю парочку, що сиділи, наче засватані. Арсен і далі розбирав свої папери, а блондинка розглядала нашу кухню. МОЮ кухню.

— Ось, — вигукнув нотаріус, — здається, саме це вам потрібно. Можете ознайомитись, це як приклад. А потім віддасте мені папери.

— Так, дуже дякую, — тітка взяла в руки документи, а я підійшла ближче, щоб хоч трохи зрозуміти, що вона задумала.

— Ти… ти хочеш скласти заповіт? — я просто вигукнула це, не прдумавши.

— Я просто… дізнаюсь на майбутнє…— тітка нервово перекинула листки іншим боком.

— Для чого тобі зараз заповіт!? — я досить різко підійшла ближче та нахилилась. Рука з чашкою кави повисла поряд в повітрі та в цей же час Арсен вирішив встати з-за столу. То ж його торс зустрівся з гарячим напоєм.

— О Боже! — зойкнула блондинка і теж підскочила.

— Як же пече, — сичав нотаріус та намагався остудити свою сорочку, тягнучи її туди-сюди в тому місці, куди вилилась кава.

— Це…я не хотіла, — мені справді було дуже шкода, що так вийшло, — я… я покажу, де ванна кімната.

Я вказала рукою на двері і Арсен важким і швидким кроком пішов вперед. Я ж попленталась за ним, бо він й так знає, куди потрібно йти. Мені просто чомусь захотілось розіграти виставу перед його пасією. Вона так злякалась за нього, що мене ледь не знудило. Чоловік зайшов до ванни, а я чомусь зробила те саме і зачинила двері.

— Ти часом не помилилась? — він кинув на мене швидкий погляд, а потім розвернувся до дзеркала.

— Я…— опустила очі, бо справді не розуміла, для чого зайшла разом з ним. Та все ж цією помилкою захотілось скористатися, — що це в біса таке?

— Не зрозумів? — Арсен знову повернувся до мене.

— Це твоя дівчина? Наречена? Через неї ти повівся як останній козел? Чому не сказав про все це одразу, щоб я не виглядала як повна ідіотка! — мене розпирало від злості і більшість слів я процідила крізь зуби.

— Я не зобовʼязаний…звітувати тобі про своє життя, — Арсен почав абсолютно байдуже розщіпати ґудзики на своїц сорочці, а мене від цього просто кинуло в жар.

— О справді? — я схрестила руки на грудях, намагаючись вдавати спокій, — а думати, що я чіпляюсь до тебе, але ні слова не сказати про те, що у тебе вже є стосунки? Зобовʼязаний? Чи просто захотілось познущатися? А твоя дівчина знає, що ми з тобою стільки часу провели лише двоє у засніженому полі?

— Це вже стосується тільки мене та її, — він повільно почав підходити ближче, а я інстинктивно пішла назад, поки не вперлась до холодної стіни. Та я цього навіть не відчувала, бо переді мною був оголений торс Арсена. Я навіть не дивилась на його обличчя, а лише блукала поглядом по красивому тілу.

— Ти сам не знаєш, що робиш, — я таки наважилась відвести погляд від його торсу та дивитись чоловіку просто в очі, — вважав мене навʼязливою, та сам ні чим не кращий. Я ж можу багато чого вигадати, правда ж? І розповісти їй… Ох, яка ж палка була та ніч…

— Регіно, — буркнув розлючено Арсен та прикрив повіки, — можна я приведу себе в порядок?

— Особливо наведи лад у своїй голові, — я гордо здійняла голову та розвернувшись, вийшла геть з ванни. Проте вже за дверима зрозуміла, що не уявляю, як саме Арсен зможе все виправити. Тому поспішила до кімнати батьків, щоб позичити нотаріусу татів светр.

— Дякую…— Арсен трохи скептично оглянув себе в дзеркалі вже в коридорі.

— Трохи завеликий, — я оцінила його вигляд, — але нічого. Зникнення сорочки тато б точно помітив, а от светри він одягає рідко.

— Я якнайшвидше поверну його.

Я не встигла нічого відповісти, бо до нас в коридор вийшла тітка з тією дівкою. Побачивши Арсена, вона посміхнулась так, наче вже зараз готова прямо тут з ним переспати. Мене мало не знудило від цієї сцени.

— Арсене, ти в порядку? — пропищала вона солодким голосочком.

— Так. Мені дали перевдягтись, як бачиш. Тому все нормально.

— Вибачте нас за такі незручності, — втрутилась тітка.

— Все нормально, — відмахнувся нотаріус, ніби хотів пошвидше закінчити вже цю розмову, — думаю, ми вже підемо. Гарного вам дня.

Він кинув на мене косий погляд. Він вже не був байдужим, як колись, проте й нічого доброго від цього я не відчула. Проте, він звернув на мене увагу і вже від цього мені стало доволі приємно, хоча вся ситуація склалась так собі. Тітка провела цих «дорогих» гостей і повернулась назад.

— Отже, заповіт? — я сиділа на кухні зі схрещеними руками і почувалась ображено. Та зовсім не через неї.

— Так, це…— вона відвела погляд, — цього ніхто не мав знати. Я просто хотіла зробити це для себе.

— Але навіщо? Невже ти щось приховуєш?

— Ні-ні. Дякувати Богу ні, — тітка сіла навпроти мене і підсунула ближче свою чашку, — просто… твоя бабуся померла так раптово. Розумію, вона була не молода, та все ж могла б ще жити і жити. І це мене чомусь так вразило… Я зовсім сама. Тому захотілось бути готовою повністю до всього. І щоб у вас не було ніяких турбот щодо мене, — вона посміхнулась, але в цій усмішці вмістилась вся її печаль.

— Це тому ти так часто приходиш сюди? — спитала я прямо без жодного сорому.

— Думаєш, я не бачу, що ти дратуєшся? — вона підняла одну брову, — у нас більше спільного, ніж ти думаєш, Регіно. Все ж ми родичі.

— Все ж мені здається, спільного мало, — я підвелась з-за столу та вирішила повернутись у свою кімнату. Але настрій був зіпсований, то ж всидіти вдома я не змогла. Вирішила і далі вивчати це містечко, яке може стати моїм другим домом.