6. Народжена Місяцем

Минув час.
Три місяці.
Три тижні.
Три дні.
І три години.
Саме стільки, скільки пообіцяв Місяць.
Повний Місяць знов стояв високо над землею.
Ліс мовчав.
Ніби пам’ятав.
На галявині, де колись Рея врятувала маленьке вовченя, срібне світло почало повільно збиратися в одному місці.
Спочатку воно було схоже на ранковий туман. 
Чистий.
Невинний.
Потім став густішим. 
Яскравішим.
Теплішим.
Листя не ворушилося.
Як тоді…
Струмок перестав дзюркотіти.
Навіть зорі ніби завмерли, спостерігаючи за тим, що мало статися.
З місячного світла почало вимальовуватися маленьке серце.
Воно билося.
Повільно. 
Рівно.
І з кожним ударом ставало більшим.
Навколо нього народжувалося нове життя.
Спочатку – подих.
Потім – долоні.
Далі – обличчя.
Довге срібне волосся торкнулося трави. 
Бліда шкіра засяяла м’яким світлом.
Під нею повільно проступили тонкі блакитні вени.
Наче річки, що несуть не кров, а саме світло Місяця.
Та найдивніше було попереду.
Посеред грудей, там, де мало битися серце, з’явилася маленька золота іскорка.
Вона росла.
Пульсувала.
Поки не стало золотим серцем.
Його світло стало світлим.
Живим. 
Воно народжувалося.
І з кожним ударом, блакитні вени спалахували дедалі яскравіше.
Ніби Рівновага вперше наповнила нове тіло.
Дівчина повільно розплющила очі.
Вони були світлими.
У них не було страху.
Лише тиша.
І безмежний спокій.
Вона зробила свій перший вдих.
Разом з ним над лісом здійнявся легкий вітер.
Вовки один за одним виходили з темряви.
Вони не гарчали.
Не схиляли голови зі страху.
Вони мовчки сідали довкола галявини.
Наче впізнавали ту, на яку чекали.
Серед них уперед вийшов уже дорослий вовк.
Його передня ліва лапа кульгала.
Він повільно підійшов до дівчини.
На мить завмер.
Його холодна кров, стала теплішою.
Серце відчуло.
А потім схилив голову.
Першим.
Не перед силою.
Перед добром, яке колись врятувало його життя.
І тоді кожен вовк повторив за ним.
Повний місяць освітив галявини ще яскравіше. 
Його світло було теплим.
Заспокійливим.
І вперше за історію світу його світло торкнулося не просто людини.
Воно торкнулося Обраної.
Вона перший Монарх.
Перша Мотріархиня.
Тієї, яка судилося створювати клани.
Навчити людей і вовків Закону Вірності.
Збудувати Арку Правди, що відчуватиме серцем кожного, хто торкатиметься її краплиною своєї крові.
І стати живою Рівновагою між двома світами.
Так народилася легенда.
Не з війни.
Не з влади.
А з одного милосердного вчинку.
З вибору, який зробила дівчинка, врятувавши життя ворога її світу.