Розділ 21: Протистояння

Повітря стало важким, насиченим смородом руїни та відчуттям давнього зла. Перед ними лежали руїни рідного селища Калени, Авенвуда, що тепер перетворився на моторошний оплот темряви. Колись затишні будинки були зруйновані, вулиці завалені уламками, а над усім цим висів похмурий, мертвий спокій. Звідусіль відчувалася присутність Гарлінгів та інших спотворених створінь, що тепер безроздільно панували тут. Це було місце, де темрява окопалася найглибше, і де, за їхніми розрахунками, знаходився сам Елвін, маріонетка Вічного Жорнила.
Калена, Кай і Райан зайняли позиції на пагорбі, що височів над селищем. З ними був невеликий загін вірних воїнів – тих, кого Кай зібрав під час своїх пошуків, а також кілька сміливців, що пережили напад і не втратили надії. Їх було небагато, але в очах кожного горіла непохитна рішучість. Вони знали, що шанси проти них, але відступати було нікуди.
Калена виступила вперед, її постать була сповнена спокою та впевненості. Її Дар сяяв м'яким, але потужним світлом, що розсіював навколишню темряву. Вона більше не була переляканою вигнанкою. Вона була лідером. Її голос, чистий і дзвінкий, рознісся над руїнами, сягаючи кожного воїна, що стояв поруч.
"Погляньте на це", — сказала Калена, вказуючи на зруйноване селище. — "Це наш дім. Місце, де ми жили, де ростили своїх дітей, де мріяли. Воно було зруйноване не випадково. Нас зрадили ті, кому ми довіряли. Вони віддали наш світ темряві, вірячи у спотворені пророцтва". Її слова були сповнені болю, але без гніву. Лише чистої правди.
"Ми пройшли довгий шлях", — продовжила вона, її голос набув сили. — "Ми бачили, як змінюється світ. Ми бачили, як темрява поглинає все на своєму шляху. Але ми не здалися. Ми знайшли правду. І тепер ми тут, щоб боротися. Не заради помсти, а заради того, щоб врятувати те, що залишилося. Заради майбутнього. Заради тих, хто вже не може боротися".
Вона обвела поглядом кожного воїна, її очі світилися непохитною вірою. "У нас є Дар. У нас є воля. І у нас є віра. Ми не дозволимо темряві перемогти. Ми повернемо наш дім. Ми повернемо світло". Її промова, сповнена надії, запалила вогонь у серцях тих, хто її слухав.
Напруга висіла в повітрі, але це була вже не напруга страху, а напруга очікування битви. Рішучість читалася на кожному обличчі. Вони вірили в Калену, вірили в перемогу.
Кай стояв поряд з Каленою, його рука злегка торкнулася її спини, пропонуючи мовчазну підтримку. Його погляд був сповнений гордості та кохання. Він дивився на неї, бачачи в ній не просто дівчину, яку кохав, а справжню лідерку, маяк світла в насуваючій темряві. Їхні погляди зустрілися, і в цьому короткому, але глибокому обміні читалася їхня готовність битися пліч-о-пліч, до самого кінця. Їхня спільна мета, їхнє кохання, їхня віра – все це злилося в єдине, непохитне джерело сили. Битва почалася.