Понеділок

Віолетта вискочила з повороту і мало не врізалася в корпус університету. Підходячи до входу, вона пригальмувала. На сходах і біля них колом зійшлися студенти і, наче, кілька викладачів. Студенти активно перемовлялись. Хтось пошепки, а хтось досить відкрито.

"Віолетто!" - з натовпу студентів піднялась і поманила до себе. - "Підійди, будь ласка".

Віолетта  стала проштовхуватись крізь студентів. Деякі з них незадоволено шепотіли свої претензії до неї. Дівчина ловила на собі зацікавлені погляди тих, хто зрозумів, до кого зверталась рука. Віолетта вийшла в центр натовпу. Голоси студентів з інших  місць натовпу почали стихати.

Вона побачила залитого кров’ю чоловіка. Сорочка, плащ і брюки були в кривавих плямах. Під сорочкою була подерта футболка. В неї відверто не вистачало кілька шматків. З цих дірок поблискувала жива плоть. Дівчина відчула прилив слини до рота.

Віолетта прокручувала в голові все побачене. Одяг, шкіра, кров чоловіка. На мить Віолетта відчула той примарний смак, коли її пальці торкаються раненої жертви, язик повільно розрізає струмочки стікаючої кров, а зуби міцно впиваються у  плоть жертви. В голові почало паморочитись.

Біля чоловіка сидів Яхант. Куратор її групи. Думки і запах крові не залишали дівчину і ставали лише більш нав'язливими. Віолетта вже подумки почала шукати двері в корпус. Він підняв на неї очі.

"Він живий?" - запитав Яхант.

Віолетта вдихнула носом повітря, кивнула і стрімко почала поштовхуватись крізь студентів до входу. Дівчина відчула, як штовхнула когось плечем. Її сумка з речима для університету вдарилась об її бедро. Яхант не став зупиняти її.

Минувши вхід і фойє, Віолетта пішла в туалет. За спиною вона почула кроки. Прискоривши, крок дівчина ввійшла в жіночий туалет і бризнула собі водою на обличчя. Їй трохи полегшало.

Віолетта підняла очі на дзеркало з її відображенням. На дівчину дивились такі знайомі очі. Вона бачила їх тисячу разів. як вони змінювали колір і були частиною різних її виглядів. Тепер вони були очима хижака. Того хижака, котрого Віолетта прагнула сховати всередині себе вже довгі роки.

В туалет увійшла Макс і підійшла до рукомийника.

"Ти як?" - запитала Макс.

"Все добре. Просто крові боюсь".

"Співчуваю. Не знала, що Яхант тебе покличе", - Макс дивилась на Віолетту через дзеркало.

Віолетта кивнула. Там  не було швидкої. Тим не було поліції. Там не було нікого. Але Яхант хотів, щоб вона то побачила. Віолетта маючи витримку на такі ситуації, не могла заперечувати, що кров викликає в неї непереборна бажання її скуштувати. Як то пояснювати то, дівчина не знала. І тим паче, було важко передбачити, чи хтось таке зрозуміє. Ну не тягне інших людей на кров. 

Віолетта перевела очі на Макс.

"Не уявляєш, як мене дратує цей страх. Він такий тупий. Я навіть на подряпини дивитись не можу. А тут..."

Макс співчутливо подивилась на неї. Колись Віолетта розповіла їй про джерело цього страху.

“Знаю. Давай зараз підемо зараз в аудиторію. Там ти можеш пересидіти, поки того бідолагу не заберуть”.

Віолетта кивнула. Макс усміхнулась і пішла до дверей. Дівчина витерла руки й направилась за нею.

“Цей бідолаха може не вижити…” - Віолетта на мить відновила в голові рани чоловіка. Рука Макс завмерла  на ручці двері.

“Прошу?”

“Ти ж бачила його рани. Вн може не вижити”.

Макс лише кивнула і відкрила двері, пропускаючи Віолетту вперед. В коридорі вона уважно подивилась в обличчя подруги. віолетта всміхнулась.

“Я в порядку”, - підняла руки й показала долоні в примирливому жесті. - “Чесно… Добре, я спробую відволіктись”.

Макс усміхнулась і поклала руку їй на плечі. Вони з коридору пішли на сходи. Тепер їх обходили рідкі студенти, що ходили у своїх справах. Хтось тримав в руках горня з теплим напоєм. Повз дівчат пройшов викладач. Ніхто з них двох не звернув на нього уваги. Позаду почулись голоси з ввічливими вітання від кількох студентів.

Віолетта сканувала очима номери аудиторій. Макс смикнула її за руку біля однієї з аудиторій. Віолетта спинилась і ввійшла в аудиторію. Макс за нею. Аудиторія була порожньою: стільці обережно поставлені біля столів, вікна не були затулені жалюзі. Під променями повільно літали пилинки й  частки пилку з аудиторних квітів.

"У нас ще двадцять хвилин до пари. Ти можеш розказати мені все, що тебе турбує", - усміхнулась Макс і відсунулк=а стілець, на який поклала свої речі.

Віолетта кивнула і оглянула розтановку стільців. Її погляд пройшов повз Макс повернувся до подруги. Думки про те, що хоче почути Макс підштовхнула Волетти до вибору.