Розділ 51 Спогади

Розділ 51 Спогади

– Вставай сонько, скільки можна спати? – долинув крізь сон знайомий голос.

Я ще до ладу не прокинулася і поняття не мала, що відбувається. Але довелося прокидатися, бо мене постійно трусили за плечі. Я розплющила очі і побачила Річарда, Еріка та Аделіну.

– Ви чого? Ніч надворі, а вони спати не дають, – почала обурюватись я.

– Ти не можеш це проспати! – вигукнув Річард. – Це ж традиція!

У світлі магічного вогника було видно, як сяють його очі. Дуже не схоже на Річарда так сильно захопитися чимось.

– Ти про що? – не зрозуміла я.

– Завтра свято ПІН – перший іспит новачків. Свято закінчення семестру і початку іспитів, – почав пояснювати Ерік.

– Теж мені свято знайшли, – буркотіла я. – Екзамени на носі. А вони святкують!

– Кіро, це традиція. Усі першокурсники за день до іспиту ховають на території Школи кро́нів. Студенти, чиїх кронів не знайдуть протягом дня, отримують зарахування на першому іспиті.

– А хто шукатиме кро́нів?

– Викладачі, – як само собою зрозуміле відповів Ерік.

– Ці? – я вказала на Річарда та Аделіну.

– Ну не зовсім, – зніяковіло відповіла Аделіна. – Кро́нів шукає певна група викладачів, ми до їхнього складу не входимо.

– А хіба викладачам можна допомагати студентам?

– А хіба студентам можна вночі нишпорити в кабінеті Магістра? – Річард глянув на мене, і на його обличчі заграла легка усмішка.

– Хм, було лише один раз!

– Двічі!

– Гаразд, гаразд, я все зрозуміла! Отже, ви нам допоможете сховати кро́на. І які є ідеї?

– О, є одна безпрограшна ідея. Ректору сподобається, – лукаво посміхнувся Річард.

Я зібралася і ми попрямували до розплідника кро́нів.

Кро́н – маленький звір, зовні схожий на пухнасту кулю з величезними очима та довгим щурячим хвостом. У Школі їх тримають виключно через їхню здатність убирати магію: якщо в учнів щось виходить з-під контролю крони в цій справі є найкращими помічниками. Єдиний їх недолік, це писклявий високий голос, що змагається з сиреною. Винести його неможливо і щоб уникнути такого концерту кро́нів завжди тримають надголодь.

– Ділися своїми міркуваннями, – звернулася я до Річарда, забираючи звірятко.

– Я пропоную заховати кро́на на кухні. Завтра свято і для бенкету вже готове. Наші кухарі не розводитимуть бурхливу діяльність на кухні, так що можна спокійнісінько залишити його там. Всі льодові кімнати звільнили і там тепер багато вільного місця, я думаю, це найкращий варіант.

– Кро́ни та кухня не сумісні. Якщо вони наїдяться, то підійметься таке виття, що всім мало не здасться, – прокоментував Ерік.

– У цьому й суть! Ніхто не додумається шукати кро́на на кухні серед їжі!

– Так, – вступила Аделіна, – ніхто не зв'яже кро́нів із кухнею, як і ніхто не зв'яже свято з відсутністю їжі на кухні. А кро́ни на кухні, на якій немає їжі, не становлять небезпеки.

– Все, звичайно, цікаво, але після свята залишки їжі повернуть на кухню і що робити тоді? – почала я сумніватися в успіху.

– Кіро, після такого свята їжі не лишається!

Заперечити мені не було чого, тому ми вирушили на кухню.

Проходячи повз садову галявину, я побачила, що там йдуть приготування до свята. Стоять накриті столи з усією різноманітністю страв, укриті мерехтливими магічними ковпаками. Вони зберігають свіжі страви і дозволяють підтримувати необхідну температуру, як того вимагає рецептура. Наразі йшла підготовка сцени. Я пройшла повз, глибоко в душі радіючи, що наш план таки спрацює.

Кухня розміщувалася в головному будинку на першому поверсі. Розміри її були величезними. Всю основну частину займали столи для приготування та печі. Тут, крім магії, користувалися і традиційними методами.

У самій глибині кухні розміщувалися комори-льодовики. Маги застосували тут свої закляття щоб зберігати продукти при низьких температурах. Ось тут серед порожніх полиць комори ми з Еріком і залишили свого кро́на, і задоволені своєю ідеєю вирушили спати.

Свято почалося з самого ранку. Столи ломилися від страв, артисти виступали, всі раділи та веселилися. Викладачі, задіяні у пошуках, відшуковували захованих кролів. І таблиця, що стояла поряд зі сценою, висвітлювала результати пошуку. Ми вирішили не думати про кро́нів і повністю віддалися веселощам.

Святкування мало тривати до ночі, але погода мала свої плани. У розпал усіх гулянь почалася сильна злива, що розігнала обраних та запрошених гостей. Усі мокрі та веселі перемістилися до великої зали.