Розділ 50 Правда

Розділ 50 Правда

– Досить, – перебив його Роберт. – Ми ж домовлялися!

– Ну добре, я трохи почекаю, – невдоволено мовив Клеменс.

– Роберт, то чого хочеш ти? – знову запитала я мага.

Роберт пильно дивився на мене. Йому довелося чекати на цю зустріч п’ять років і за цей час він напевно теж підготував вражаючу промову.

– Почнемо з того, що хочеш ти, Кірстен. Ти ж прийшла дізнатися правду про себе та свою родину? Кірстен, ти зовсім не змінилася. Завжди хочеш докопатись до істини. Як і твої батьки. Ну, то я тобі розповім. Ти зрадила свою сім’ю. Ти не тільки підвела їх, а й приєдналася до ворогів.

– Це не правда! Припини!

– Ти не хочеш слухати правду? – з усмішкою сказав Роберт. – Але ти все одно її почуєш. Твоя родина. Маги. Нащадкові маги. Вони єдині з магів, хто не втратив уміння керувати стихією. Вони змогли зберегти ці знання і намагалися розвинути їх у щось більше. Вони хотіли повернути нам втрачені знання.

– Мої батьки були обраними. Це ти вмовив маму залишитися з магами, а через неї і батько лишився. Тільки ти намагався отримати все більше знань будь-якою ціною. І коли батьки стали щось підозрювати, ти прибрав їх, сподіваючись, що я тобі допоможу!

– Кіро, – здивовано вигукнув Роберт. – Я не вбивав твоїх батьків! Це був нещасний випадок.

Я подивилася Роберту в очі. Після стількох років брехні, я вже не вірила йому.

– Того вечора була сильна гроза. Вони поїхали утихомирювати джерело, хотіли перевірити мої нові кристали. Але щось пішло не так. Кристали виявилися бракованими, і перерозподіл сил у них був зміненим. Не знаю чому так вийшло, чи то розрахунки були не вірними чи можливо нас хтось зрадив. Але кристали почали витягувати силу магів, замість джерела, а його сила тим часом вирвалася на волю. Твій батько встиг захистити матір, а сам загинув на місці. Амелія втекла, але теж була на межі смерті, через магічне виснаження. Не знаю де вона була весь час, але коли вона приїхала до мене, вона була виснажена настільки, що прожила лише декілька годин. Наші найкращі лікарі не змогли нічого вдіяти.

– А тітка Олівія? – тремтячим голосом запитала я.

– На неї напали грабіжники.

– Якби не ТИ, вони б усі залишилися живими. Якби не твоя жага сили і знань, вони б усі були живими, – я кинулася на Роберта, але була перехоплена найманцем і повернута назад на своє місце.

– Вони загинули заради спільної мети!

– Ти обдурив їх. Моїм батькам не потрібні були ці знання!

– Чимось треба було жертвувати. Вони, – Роберт показав на Річарда, – вкрали наші знання! Я за справедливість, як і ти. І я хочу відновити її за всяку ціну. І заради цих знань я готовий на все!

– Це сталося майже п’ятсот років тому. Тих, хто був справді винен у цьому, давно немає. А ти живеш у своїх ілюзіях, – найманець мене вже відпустив, але не давав мені наблизитися до Роберта, – ти не хочеш зрозуміти, що все змінилося, світ став іншим, колишнього не повернути!

– Це не має значення!

Я дивилася на Роберта. І його я боялася упродовж стількох років? Адже насправді він хоче повернути те, що давно належало його роду. Злість якимось магічним способом випарувалася, і на секунду мені стало шкода людини, яка просто хотіла відновити справедливість. Я подивилася на Річарда, який, як і раніше, свердлив поглядом Клеменса. Хвилинку!

– А якщо ми повернемо вам знання?

Роберт з підозрою глянув на мене. Його очі старанно вивчали моє обличчя, але не знайшли там і натяку на глузування.

– Це жарт? – тон мага змінився і я зрозуміла, що зробила правильний вибір.

– Ні.

– Це обман! – втрутився Клеменс. – Рада обраних на це не піде!

– Я готовий виступити перед Радою з цією пропозицією і відстоюватиму її, – підтримав мене Річард.

– І наскільки це реально? – зацікавлено запитав Роберт.

– Невже ти їм повірив? Я знаю свого батька! Вельф на це не піде!

– Я зможу вмовити Раду, – наполягав Річард.

– І як ти збираєшся передавати знання? Роздати магам книжки з Магії стихій? – з сарказмом зауважив Клеменс.

– Ні. Ми будемо їх навчати. Як навчали і навчаємо обраних.

– Це нечувано, – озвався Клеменс.

– А якщо це можливо? – не здавався Роберт.

– Це неможливо! Вони просто хочуть врятувати свої жалюгідні життя! Подумай, як би ти вчинив на їхньому місці?

– Я можу отримати те, чого так довго прагнув.

– Ти ж обіцяв! – злісно вигукнув Клеменс. – А тепер ладен відступити?

– Якщо ми їх вб’ємо, я не здобуду знання! Про це можна буде забути. Почнеться війна і ми не матимемо жодних шансів.

Схоже, у лавах супротивника стався розлад. Роберта зацікавила наша пропозицію, а ось Клеменс всіма силами проти. Він приймає тільки один варіант подальшого розвитку сюжету. У ньому і полягає його план. Наша з Річардом смерть вирішить усі проблеми Клеменса, адже, крім нас, ніхто не знає про його зраду. Він спокійно повернеться до обраних, а про магів можна буде забути. Або звинуватити їх у нашій смерті. Кому повірить Рада обраних: Клеменсу чи Роберту? Відповідь очевидна. Як і те, що Клеменс від початку планував такий результат. Він не збирався ділитися знаннями з магами. Як справжній нащадковий маг, Клеменс завжди вважав, що бути обраним – це привілей. Роберт був лише знаряддям у його руках. І як тільки розважливий Роберт міг потрапити до його пастки? Невже помста так сильно туманить очі?