Розділ 35 Вперед до порталу

Розділ 35 Вперед до порталу

– Волдер, виходить що Генріх переїхав сюди з сім’єю? – Річард згадав про ще одне невирішене питання.

– Його сім’я залишилася в Тарлесі. Вони були сильними магами і комусь потрібно було передавати знання обраним, – пояснив Волдер.

– Тоді виходить, що Кіра нащадок Генріха Ройберга?

– Так, – погодився Волдер. – Кіра дійсно має магічні здібності, як у Генріха. До того ж легко освоює стихії.

– Невже магам це відомо і тому вони шукають тебе? – обраний повернувся до дівчини. – Але навіщо? Помста чи ти займаєш важливу роль у їхньому плані?

– Запитаємо це у Роберта, – відповіла Кіра, прожувавши пиріжок.

– Роберт? Архімаг Ліска, якого ти підозрюєш у загибелі батьків?

– Його. Ти ж поїдеш зі мною? – Кіра з надією подивилася на Річарда.

– Звичайно! Чи ти думаєш я відпущу тебе до магів одну? – обурено запитав Річард.

 – Дякую, – мовила Кіра і поцілувала обраного.

Дівчина видихнула з полегшенням, адже не хотіла їхати сама. Вона вже не один раз за свою подорож пошкодувала, що поїхала сама. І добре, що їй на шляху зустрівся Волдер, який виявився другом. Але ж все могло бути інакше.

– Добре, що ви порозумілися, – сказав Волдер. – Часу на подорож у вас обмаль, тому пропоную скористатися стаціонарним порталом. У нас є один на півдні, в п’яти верстах від Локру. Як дістанетеся до міста знайдіть Ніклоса. Попитайте в тавернах портового міста. Він допоможе дістатися до Ліска.

– Дякуємо, це дійсно скоротить наш шлях.

– Пусте. Сподіваюся, що ви встигнете владнати справи в Ліску до початку формування джерел. Обраних і так досить мало для контролю всіх силових ліній. Втрата навіть одного обраного може суттєво похитнути ситуацію. Хранителі допоможуть вам, але нас досить мало і не всі з нас уміють управлятися зі стихією.

– Дякую. І ще одне питання. Що ти зробив з тим джерелом під Притом?

– Гарне питання. Як і у всіх магічно обдарованих людей у нас теж є своя особлива магія. Я тільки почав її опановувати.

– Ви його не слухайте, – втрутилася в розмову Марта. – Він вже достатньо вивчив свої здібності. Просто Волдер любить, коли все ідеально.

– І що це за здібності?

– Я вмію призупиняти викиди сили. Точніше – заморожувати джерела на деякий час.

– Оце так здібність! – вигукнув Річард. – І що стає з джерелом? Сила повертається назад до ліній?

– Зупинись Річард. Забагато питань. Я сам ще до кінця не розібрався у всьому. Викид стихії заморожується на деякий час. Але з часом він таки проявиться. Тривалість зовсім невелика, в Приті я якраз займався дослідженням цієї здібності.

– Ти можеш заморожувати джерела на відстані?

– Так, але зараз це досить малі відстані. На розвиток необхідний час, якого у мене зараз нема.

– Отже наша зустріч в Приті випадковість? – запитала Кіра.

– Так, – підтвердив Волдер.

– Кіро, а як ви зустрілися з Волдером?

Дівчина не поспішала відповідати, тому за неї це зробив хранитель.

– О, це було видовищно. Майже як твоя стіна вогню але без магії, – додав Волдер.

Обрані лише переглянулися один з одним, але вирішили промовчати.

– Паром вже відправлявся від берега, коли на нього на льоту влетіла Кірстен на своїй вогненно-рудій конячці, – розповідав Волдер. – Такий розпочався гармидер. Люди не розібравшись пострибали у воду і стали гребти до берега, розбійники, перелякавшись перевірки, покидали у воду свій багаж з награбованим і самі пострибали за ним. Коли все втихомирилося, на паромі лишилися ми з Кірстен та розгублений паромщик.

– Після такого, я тебе точно не відпущу саму до Ліску, – сміючись мовив обраний.

***

– На вулиці негода, – повідомив Волдер, струшуючи з куртки сніг. – Усю округу замело.

– Як все не вчасно. До порталу далеко? – запитав Річард, вкладаючи речі в нову сумку.

– Трохи менше версти. Щоправда, в таку погоду нелегко дістатися.

– Ми готові, – повідомила Кіра, ледве запхнувши припаси зібрані Мартою, в сумку.

– Може, зачекаєте, поки хуртовина вщухне? – з надією запитав хранитель. Він тільки-но повернувся з ранкового патруля і йому явно не хотілося знову покидати теплий затишний будинок.

– Ні, йдемо зараз, – твердо промовила дівчина і переступила поріг будинку.

На вулиці справді була негода. Небо затягли величезні сірі хмари, з яких сипалися білі купи снігу. Вітер кружляв сніжинки, сповільнюючи їхнє падіння на землю. У повітрі вирувала хуртовина. Саме в повітрі, бо на вулицях Вормунда панував затишок. Всі дороги та ганки біля будинків були ретельно розчищені. Сніжинки, кружляючи, плавно лягали на акуратні пагорби снігу, що доходили обраним до пояса. Ті сніжинки, що впали на дорогу, були безжально розтоплені сіткою накладених заклять.

– Ну як? – поцікавився Волдер, спостерігаючи за здивованими обраними.