Розділ 31 Дорога до Вормунда

Розділ 31 Дорога до Вормунда

Обраний ще на вартовому посту вирішив, яке закляття краще використати. Адже тут потрібно цілеспрямоване застосування сили. Розрахунки дійсно не враховували повну картину і одне необережне закляття могло занапастити всю групу. Найкраще для цих цілей підходили закляття магії землі. Ці чорні розчерки завжди потрапляли точно в ціль, ніколи не рикошетили.

Обраний промовив захисне закляття і навколо нього спалахнув бузковий щит.

Річард уже прорахував скільки потрібно витратити магії на кожен удар і тепер перерозподіляв її. Коли все було готове, обраний глибоко зітхнув і почав читати закляття.

Чорна блискавка зірвалася з його руки і потрапила в стіну, точнісінько в мітку. Кілька миттєвостей нічого не відбувалося, а потім Річард почув тріск і в тому місці, куди потрапило закляття, почав з’являтися розлом. Тріщина ставала все більшою і кілька шматків льоду впали вниз. Два відлетіли вбік, а третій пролетів поряд із Річардом. Миттю спалахнуло захисне закляття і велика брила льоду розлетілася на маленькі шматочки. Річард перевів дух і відправив друге закляття у стіну. Тріск льоду і в стіні з’явився просвіт. Позаду почулися тріумфальні окрики, але Річард був зосереджений на роботі. На нього чекав останній, найсильніший удар. Третій чорний розчерк полетів у льодову стіну. Закляття потрапило в третю мітку і тріск посилився ще більше.

Просвіт у стіні збільшився, вона розкололася на безліч менших шматків льоду. Верхівка стіни похитнулася і частина крижаного каміння з гуркотом обрушилася вниз. Двічі спалахнув бузковий щит і тріснув мов мильна булька. Повз обраного пролетіла глиба льоду задівши його за плече, обраний втратив рівновагу і скотився до скелі разом з глибами льоду.

Коли лавина крижаного каміння припинилася, староста з Едгаром кинувся до Річарда, який намагався вибратися з-під завалу.

– Річарде, ти як? – стурбовано запитав Джозеф, оглядаючи обраного у якого по обличчю та руці текла кров.

– Все в нормі. Рана несерйозна, – мовив обраний, з певним зусиллям підіймаючи руку.

Річард глянув на перевал. Стіни вже не було, а на її місці височів завал із брил льоду. У просвіті між ними виднілася дорога. Там уже розпочиналося інше королівство – Сінар.

– Магія тут більше не помічник. Плавити лід небезпечно, може статися обвал, – Річард довго і невідривно дивився на вузьку змійку дороги по той бік перевалу.

– Гарна робота, – похвалив Джозеф. – Тепер ми точно впораємося місяця за два, а то й швидше. А тепер швидше до посту, тобі треба перев’язати рану.

Стало темніти і всі вирушили до вартового посту. Робота в таборі зупинилася, і люди з нетерпінням чекали на повернення решти від перевалу. Дізнавшись радісну новину, весь загін радів і тріумфував весь вечір. Кожен вирішив особисто висловити Річардові свою подяку. П’ять людей, серед яких Альваро та Едгар, запропонували провести обраного до Вормунда. Річард подякував їм за занепокоєння, але від допомоги відмовився.

Усі жителі Сторна раділи такому несподіваному успіху і лише Річард задумливо сидів біля багаття. До нього підійшов Джозеф.

– Ти даремно відмовився від допомоги. Дорога до перевалу дрібниці порівняно з дорогою в Вормунд. До того ж ще й плече поранив.

– Це лише перший етап у відновленні перевалу. А скільки ще їх буде. Люди стануть у пригоді тут.

– Краще б ти перечекав трохи, – Джозефа турбувало поранення Річарда.

– Ні, я вирушу завтра, – твердо вирішив обраний.

– Коли думаєш назад?

– Назад? – здивовано перепитав Річард.

– Так, назад. Чи ти вирішив обжитися у Вормунді? – староста був упевнений у обраному і не ставив під сумнів його можливість потрапити до міста на третьому уступі.

Питання Джозефа застало Річарда зненацька. Він навіть і не думав про те, що буде потім. А мабуть варто було б.

Мовчання Річарда Джозеф розтлумачив по-своєму, і продовжив.

– Ну, я, звичайно, розумію, що ти дуже вправний маг, але з третього уступу доведеться якось повертатися. І мені здається, що ти не збираєшся залишатися там надовго і чекати, доки ми відновимо весь тракт.

– Ти абсолютно правий. У всьому. Я не збираюся затримуватись у Вормунді надовго. А з рештою я щось придумаю, як завжди.

Староста схвально кивнув, розуміючи, що кожен має свої козирі в рукаві, але розпитування на цьому не припинив.

– Адже ти не просто так погодився допомогти розібрати перевал. Ти тут бував раніше? – запитав він.

– Бував, – Річард на підтвердження своїх слів кивнув головою. – Наче в іншому житті. З того часу минуло багато часу. Все стало іншим, … і життя теж стало іншим.

Обраний підвівся і пішов стелитися до сну.

Вранці Річард вирушив у дорогу, маючи намір дістатися Вормунда і знайти там Кіру. Альваро все ж таки наполягав на тому, щоб проводити обраного хоча б частину шляху. Чоловіки виїхали на конях і вже на обід були біля підйому на другий уступ.

– Навіщо тобі у Вормунд? – спитав Альваро.

– Туди відправилася моя дівчина, – відповів Річард. – Сподіваюся, що з нею все добре.