Розділ 27 Допомога старости

Розділ 27 Допомога старости

Перш ніж вирушити на пошуки старости, Річард не втримався і зазирнув у стійла. Зайнятими виявилися лише два загони. Онікс, нагодований і почищений, виглядав набагато краще. Побачивши, що його кінь у порядку, обраний заглянув у сусідню загороду. Тут стояла доглянута вогненно-руда кобила. Це була Ейлат – конячка Кіри. Переконавшись у тому, що зробив правильні висновки, Річард подався до старости.

Сонце вже зайшло, але це не завадило обраному розглянути церкву, яка у навислих сутінках виглядала таємничою та могутньою. Вона явно не вписувалася у загальну картину міста і мала багато схожого із Собором Святого Бенедикта. Річард як зачарований розглядав церкву і на якусь мить йому здалося, що він ще в Браску. Темніє небо, тиша навколо і кроки за спиною, що не стихають. Річард озирнувся, але побачив лише порожню вулицю Сторна.

Він пройшов повз церкву і почав розглядати будинки в пошуках потрібного. Будинок старости виявився одразу. Так, справді, повз не пройдеш. Двоповерховий будинок, обгороджений кам’яним парканом, виділявся на тлі інших доглянутістю та своїм особливим стилем. Незважаючи на пізній вечір, у вікнах другого поверху мерехтіло світло. Річард підійшов і постукав у двері. Йому відкрила невисока жінка трохи старша за тридцять.

– Добрий вечір. Я хотів би поговорити зі старостою.

– Добрий вечір. Зараз мій чоловік зайнятий, але ви можете пройти та почекати його. Я думаю, їхнє зібрання скоро закінчиться, – жінка відійшла вбік, пропускаючи Річарда до будинку. – Йдіть за мною.

Вона відвела Річарда в невелику затишну кімнату на другому поверсі, яка, судячи з обстановки, служила старості робочим кабінетом.

– Зачекайте тут, Джозеф звільниться і підійде до Вас. Можливо, чогось бажаєте?

– Ні дякую. Мені й так незручно турбувати Вас у такий пізній час.

– Ну, що Ви, я вже звикла до постійних візитів гостей. Джозеф готовий допомогти людям у будь-який час. Наші двері відчинені завжди.

– Ваш чоловік багато робить для міста.

– Так, він не може спокійно сидіти на місці. Події дворічної давності дуже вплинули на нього. З тих пір він постійно вишукує способи, щоб відкрити перевал. Вже скільки людей було запрошено в наш будинок для вирішення проблеми, але поки нічого не можна зробити.

– Ваш чоловік дуже відповідальна людина, в нього все вийде.

– Так. В останні місяці Джозеф працює без відпочинку, і все це задля того, щоб розчистити перевал та відновити торгові шляхи. І незважаючи на небезпеку цього заходу, я рада, що у нього з’явився шанс. Я повідомлю чоловіка, що Ви на нього чекаєте.

– Дякую.

Як тільки в коридорі затихли кроки, в кімнату прошмигнула дівчинка років десяти і з цікавістю оглянула Річарда. Обраний з такою ж цікавістю оглядав її. Чорне кудряве волосся дісталося дівчинці явно не від матері. Але не це привернуло увагу Річарда. Було у цій дівчинці щось особливе, те, що відрізняло її від більшості. І ця відмінність незабаром стане величезним сюрпризом для її батьків.

– Ви теж підете у гори з моїм батьком? – дівчинка на всі очі дивилася на обраного.

– Якщо твій батько мене візьме, то піду.

– Візьме, – впевнено відповіла дівчинка, – Ви мені подобаєтеся, і я його попрошу, щоб він Вас узяв із собою.

– Це було б просто чудово, – Річард усміхнувся до дитини.

– Ельза, не приставай до гостя! І тобі вже давно час спати, — сказав староста, щойно ввійшовши до кімнати.

– Добре тато, – сумно відповіла Ельза. – А ви ще зайдете до нас? Ви не такий, як усі інші.

– Я думаю, що ми ще зустрінемося, – пообіцяв Річард.

Ельза втекла, а Річард мав можливість розглянути старосту. Він виявився високим чоловіком міцної статури. Його чорне кучеряве волосся було скуйовджене, а на обличчі читалася втома. На вигляд йому було не більше сорока.

– Доброї ночі. Вибачте за Ельзу, в будинку повно народу і її ніяк не можна укласти в ліжко.

– Доброї ночі. У вас мила донька.

– Дякую. Я Джозеф. Чим можу допомогти?

– Мене звати Річард. І мені потрібна Ваша допомога. Я знаю, що Ви збираєтеся в гори, щоб розчистити перевал, мені потрібно піти з вами.

Староста швидким поглядом оглянув нічного гостя.

– Ви не місцевий, отже, не зацікавлені у розборі перевалу. Перейти до Сінару зараз немає змоги. Тож які цілі ви переслідуєте, і що Ви шукаєте у горах?

– Мені треба потрапити до Вормунда.

– Вормунд? Це неможливо! Старі шляхи засипало снігами, а нових – ніхто не знає. Хіба що тільки самі жителі Вормунда, але вони не поспішають ділитися знаннями з нами.

– Але ж вам вдалося дізнатися у них стежки до перевалу?

– Так, учора мені пощастило. Я дізнався багато корисної інформації. Але ж то перевал, а Вормунд значно вище! Там сумісного шляху лише третина, а далі треба підійматися вище на уступи.

– Вам потрібна поміч мага? – Річард зайшов з іншого боку.

– Так! Я неодноразово писав королю, але все марно. Вільних магів немає!