Розділ 21 Історія Кіри

Розділ 21 Історія Кіри

Таверна «Три дороги» знаходилася на околиці міста. Річард завжди вибирав місця подалі від центру. Навіщо спокушати долю та нариватися на неприємності з магами? Нині це було ні до чого.

Рівно о восьмій обраний сидів за столом у кутку таверни, чекаючи її. Народу було мало, місцеві воліли відвідувати заклади з кращою репутацією. Річард був упевнений, що дівчина прийде і не обманувся у своїх очікуваннях. Вона ввійшла в таверну і озирнулася. Побачивши Річарда, дівчина попрямувала до нього.

– Кіра, – представилася вона, сідаючи за стіл.

– Річард, я обраний.

– Це я вже зрозуміла.

– Ти маєш дар обраних, хто тебе навчає? І що коїться з твоєю аурою?

Дівчина вагалася. Вона хоч і прийшла, але поки що була не готова відповідати на запитання незнайомця. Там, на ринковій площі, вона пообіцяла б усе, що завгодно, аби він не розкрив її таємницю. Але зараз у таверні не було ні Роберта ні інших магів, і дівчина почувала себе впевненіше.

– Не довіряєш мені. Я розумію. Але ж і магам ти не довіряєш, – висловив свою здогадку Річард.

Кіра, як і раніше, мовчала.

– Добре, – швидко погодився обраний. – Не потрібно. Можливо маги прояснять ситуацію, – повідомив він і підвівся, збираючись йти.

Річард пішов на хитрість. Звичайно ж, він не розпитуватиме магів про Кіру.

– Стривай, – тихо прошепотіла дівчина. – Я все розповім. Тим більше до магів ти не підеш. У вас погані стосунки.

Річард здивовано глянув на дівчину. Схоже, обраний трохи прорахувався, і вона виявилася більш обізнаною у відносинах магів та обраних. Річард знову сів за стіл.

– Щось замовити?

– Тільки чай, – промовила Кіра.

– Як давно у тебе з’явився дар обраних? – запитав Річард, після того як замовив напої.

– Два роки тому, – відповіла Кіра.

– Не може бути. Скільки часу втрачено! Ти б могла навчатися у Школі обраних, розвиваючи свої здібності. Чому нікому не сказала?

– Маги б ніколи мене не відпустили. Як і моїх рідних..., – Кіра тяжко зітхнула.

Річард уважніше подивився на Кіру. Схоже, в неї не проста історія.

– Розповіси? – обережно запитав Річард.

– Мої батьки були магами, обраними. Вони одружилися досить рано і одразу переїхали до Ліску. Магічні здібності проявилися у них ще в дитинстві, а от дар обраних проявив себе досить пізно і до того як він прокинувся мої батьки вже повністю працювали в структурі магів і займали певні рівні. Спочатку батьки навіть не приділяли увагу дару обраних, але з часом він став переважати, особливо у батька. У нього був сильний стихійних дар, який вийшов на передній план. Мама була слабкою стихійницею і саме вона умовила батька лишитися з магами, – почала розповідати Кіра.

Річард не перебивав дівчину. Уважно ловив кожне її слово.

– Батьки ще певний час сперечалися з цього приводу, але потім народилася я і тато поступився. Так вони жили поки мені не виповнилося десять.

Кіра знову перервала розповідь, збираючись з думками.

– Я не дуже добре пам’ятаю той вечір. Мама прибігла додому вся у сльозах і сказала мені швидко збирати речі до тітки Олівії. Пояснювати вона нічого не стала. Вже у тітки, рідної маминої сестри, я підслухала їхню розмову. Вона казала, що тата вже немає, просила Олівію доглядати мене і передала їй кулон та всі батькові нотатки. Після того батьків я вже не бачила. На наступний день приходив Роберт, розповів, що батьки їхали з міста на завдання, була сильна злива і дороги розмило, їхня повозка зірвалася у прірву.

Дівчина замовкла. Обхопила тремтячими руками кружку з простиглим чаєм.

– І що не було розслідування?

– Ні. Адже все виглядало правдиво, до того ж магія замішана там не була. Я жила у тітки. Олівія віддала мені кулон і наказала ніколи його не знімати. Розповідала, що це збереже моє життя. Десь через рік у мене прокинувся магічний дар. Завдяки кулону ніхто цього не помітив. Олівія навчала мене стримувати магію, щоб ненароком не видати себе.

Річард згадав, як при першій зустрічі Кіра шукала ланцюжок і саме тоді обраний побачив справжню ауру дівчини.

– Отже, кулон змінює твою ауру. І для всіх ти звичайна дівчина без магічного дару.

Кіра хитнула головою і продовжила.

– Роберт приїжджав до нас кожного тижня. Оплачував моє навчання у звичайній школі. І чекав, коли у мене проявиться дар. З кожним роком його надія танула. Роберт потроху заспокоювався, все рідше до нас навідувався. Ми з Олівією вже вирішили, що він залишить нас у спокої. Але раптово загинула тітка. На неї напали грабіжники коли вона поверталася додому.

Кіра знову замовкла. Їй важко давалась розповідь, адже вона знову переживала події минулого.